Жах, просто жах яка неймовірна історія. Готична, таємнича, іноді до мурашок, і до справжнього страху, що пробирає. Хоч і розумієш, що це всього лиш слова, але все одно моторошно. Особливо сцена в туалеті і в спальні з лялькою. Бр… Пʼятнадцятирічні близнюки Крошмор, Оріель і Сайленс, все життя були впевнені, що ніяких родичів, крім батька і матері у них немає. Але ось вони уже в машині, їдуть з прийомної сімʼї, де перебували після смерті матері (батько помер раніше), у невідоме місто до незнайомих бабусі з дідусем. Все здається дивним, і несподівана звістка про родину, і водій з якимись таємничими натяками, і те, що їх не привезли до самого маєтку, а залишили в обумовленому місці, щоб добирались самі, бо Віспертаун місто не для всіх. Як виявилося, місто і справді не всіх приймає. Якщо його жителі до Оріеля відносяться з осторогою, то Сайленс чомусь геть усі ненавидять. За що, близнюки не розуміють, адже вони точно тут вперше. Та й дідусь з бабусею, старомодні і строгі, теж ведуть себе не зовсім нормально. І Оріель, хоч і спокійніший і привітніший за сестру (але, повірте, це тільки зовні), відразу вирішує, що довго вони тут не затримаються, втечуть при першій же нагоді. Хоча Сайленс з її гарячим і норовливим характером, не особливо хоче з цим поспішати. Їй дуже цікаво, що приховує місто, і, зокрема, її норовливі, щойно знайдені родичі. Та й самі близнюки мають секрети, якими не дуже поспішають ділитися. Після аварії, в якій загинула їхня мама, діти дещо змінилися. Оріелю почали снитися дуже реалістичні, можна сказати, пророчі кошмари, а у Сайленс в голові поселився голос, ніби її друге я, тільки набагато цинічніше і самокритичніше. Та, здається, це не саме страшне, що сталося під час тієі аварії. Як на мене, у цій книзі один недолік, вона закінчилась дуже швидко, обірвавшись на півслові, а продовження поки що немає (