Роман описує події повстання темношкірих рабів у Сан-Домінго – колишній французькій колонії. Повстання це було єдиним успішним і спричинило створення незалежної держави Гаїті. На момент першої публікації у 1826 році Віктору Гюго було 24 роки, а написав твір він у віці 18 років. Маючи спільні знання з історії мистецтва та вікової психології, вже можна зробити висновки про те, що твір наповнений мелодраматичними поворотами, необґрунтованими різкими змінами настрою головних героїв, поверховим трактуванням подій. Таке припущення з'являється після прочитання Головний персонаж - капітан Леопольд д*Оверне - розповідає товаришам по службі про своє знайомство з ватажком повстання, безстрашним і чесним Бюгом-Жаргалем, принцом Каконго, який став рабом. Ближче до кінця розповіді є іронічна сцена, коли слухачі критикують і висміюють розповідь д*Оверне як надто нудну. Темношкірий Бюг-Жаргаль наділений всілякими позитивними властивостями, сприймається капітаном д*Оверне з містичним трепетом. Інші темношкірі карикатурно лицемірні, дурні, їх традиції описуються як потворні пародії на європейські. Першим антагоністом є напівіспанець-напівнегр карлик блазень Хабібра. Іншим - ватажок армії повсталих, хитрий Біас. Думаю, роман сподобається любителям пригодницьких оповідань, тим, хто хоче детальніше познайомитися з літературною течією романтизму. Безумовно, насамперед "Бюга-Жаргаля" читають як ранній роман Віктора Гюго, написаний у період його залицяння та одруження з Аделі Фуше. Роман у принципі можна назвати творчістю Гюго в мініатюрі - тут є любов до екзотики, драматичних поворотів, ідеалізація романтичних відносин наречених, образ карлика-блазана, а також звернення до теми прав людини та реальних історичних подій.