Скарби зазвичай шукають, але цей необхідно заховати і заклясти, як уміє лише герой повісті Андрій Ярчук. З цим напучування з анотації ми поринаємо у пригодницьку повість-фантазію, дія якої розгортається в Україні часів татарських набігів. Проте це - повість-фантазія, тому не варто очікувати від неї “правильних” історичних подій або інших прив'язок до нашого світу. Тут є козак-характерник, уміння якого було у лікуванні та замовляннях; є обітниця; є скринька - скарб, який хочуть загарбати майже. Є Яв, Нав і Вирій; берегиня і Хазяйка; двоєдушці і чоботи-самоходи, обидва на ліву ногу. Одна з перших сцен, коли старий козак Андрій Ярчук іде до монастиря у супроводі підводи з харчами і музИк, який танцює, кинувши в пилюку жупан, мені відгукнулася сценою з “Пропалої грамоти”, де так само грали музИки, і танцював козак, і заспівав про “а як стрілив, царя вцілив…”. Коли козак співає, його душа плаче. Чи плакала душа Андрія Ярчука? Може й не плакала, але й не була вона в спокої. І не віднайшла спокою за міцними стінами монастиря. У найпершу ж ніч йому нагадали про стару обітницю, і віддали ту саму коштовну скриньку, що зображена на обкладинці з наказом: віднести у певне місце, закопати і заклясти, як він уміє. Берегти, бо багато хто спробує цю скриньку в Андрія забрати. І не зазирати всередину. Пильнувати, бо йтимуть слідом, і хто буде твій ворог - невідомо. І Андрій вирушає в дорогу. Одразу після переходу з Яви він бачить хлопчика Миколку, який проскочив разом із ним. І як бути далі? Повернутися, аби переправити хлопчика у Яв, додому? Залишити тут, бо наказ був іти вперед і не повертатися? Взяти з собою, попри пересторогу? Плетиво історії помалу захоплює нас у тенета, і не відпускає до останньої сторінки. У повісті переплелися вірування та уявлення українців про потойбічне і химерне, звичайні для того часу татарські набіги і суто побутові замальовки. Спасіння, провина, ненависть, зрада і відчайдушна звитяга, - все замішано у чудовий міцний текст. Окреме захоплення - ілюстрації Олександра Продана. P.S. Мені боляче дивитися на обкладинку цієї книги, боляче, бо сам відчуваєш, як гострі кути скриньки спиваються в спину. Хто хоч раз носив щось кутасте в наплічнику або навіть у лантуху, добре знає цей біль.

Ця книга – симпатична, хоч і, як на мене, трохи похмурувата підліткова фантастика, яка, втім, цілком зайде і дорослим любителям пригод, у яких фігурує магія і різна нечисть. До беззаперечних плюсів книги можу віднести сюжетні ходи. Дуже непогане поєднання фольклорних деталей, із усіма перевертнями, упирями, зачарованими чобітьми і скарбами – куди ж без них – та характерних елементів героїчного фентезі: герой і його помічник, подорож, протистояння – начебто і типові, але в досить оригінальних комбінаціях. Однозначно посилює ефект сцена, на якій відбувається вся історія – козацька Україна дуже добре надається для розгортання хоч героїки, хоч містики. Протистояння «наших» характерників і ворожих чаклунів і різних інших сил зла настільки природна основа для сюжету, що сприймається як такий собі «магічний реалізм»: звичайний світ, просто поряд із законами фізики працюють і закони магії. І так, якщо дуже треба, то із реального світу можна перейти у Вирій і там подорожувати. Слід визнати, що побутові і військові деталі прописані ідеально, прямо по підручнику – от, власне, «прощання» козака і його вихід у монастир «на пенсію» абсолютно задокументована істориками традиція, так само дбайливо автор ставиться до всіх інших деталей – від зброї, одягу, спорядження, тактики татарських набігів до системи самоврядування. Це, а також гарна мова, щедро пересипана приказками, фразеологізмами і приповідками створює симпатичне тло оповіді. Що мені менше зайшло, так це похмурий настрій. Загальне відчуття біди, що йде по п’ятам, начебто і зумовлене сюжетом, але якось від нього некомфортно. У Вирії чимало деталей, які могли б виглядати мультяшними чи смішними, виглядали моторошно. Підозрюю, багато кому, особливо підліткам, на яких, власне, і орієнтована книга, такий похмуро-тривожний фон буде якраз тим, що треба. Мені ж нагнітало. У деяких сценах прямо відчувалася гоголівські інтонації жахів (як же мене лякала в дитинстві його «Страшна помста» чи «Вечір проти Івана Купала» і ось тут це відчуття згадалося). У "Заклятому скарбі" явно вчуваються нотки надриву, не мій настрій однозначно. Втім, переконана, що своїх поціновувачів він знайде. Що заслуговує на окрему похвалу, так це оформлення. Робота ілюстратора – як відчуття тексту, так і графіка – просто прекрасні. Тому висновок: трохи похмура фентезійна історія на основі козацького фольклору для підлітків і дорослих, у прекрасному виконанні письменника і художника.

Хочете познайомитися із рідною міфологією? Відчути весь смак козацтва і характерництва? Познайомитися із незвичайними істотами, у які вірили наші предки? Прошу дуже - беремо до рук дану книгу і повністю поринаємо у козацькі пригоди. Бравого вояку Андрія Ярчука, який вирішив податися на заслужений відпочинок, знаходить старий знайомий і просить зробити маленьку послугу - просто закопати зачаровану скриньку у відповідному місці. Та не все так просто, йому доведеться пережити не одну пригоду, вискочити не в одну халепу. Та врешті-таки доробити справу до самого кінця. По дорозі то в Яві, то в Наві до нього долучаються все нові і нові попутники, це і справжній перевертень, і чоботи-самозоди, і маленький хлопчик, що втратив свою маму. З кожною сторінкою все цікавіше і цікавіше, книга захоплює своєю добротою та чарівністю. Адже це добре продумана казка, яка буде цікавою кожному читачеві, неважливо, чи йому 13, 33 а чи й 53 роки. Неймовірний колорит української міфології затягує і хочеться ще і ще більше дізнаватися про свою, рідну міфологію, про своїх героїв.