Сучасним українцям не хочеться повертатися пам’яттю в часи, коли центром тяжіння для багатьох були Москва або Ленінград. Та саме до цієї епохи звертається Євгенія Кононенко в романі «Бідні родичі», показуючи, як імперський «московський проєкт» формував культурні й життєві вибори українців, відсуваючи на марґінес власну ідентичність.

Текст вибудовує історію України різних періодів крізь призму радянських міфів, насамперед міфу так званої «Великої Вітчизняної війни», який іще довго залишався одним із головних інструментів легітимації імперської влади. Одна з ключових ліній роману — деконструкція цього міфу: «київська підпільниця», яку офіційна історія десятиліттями звеличувала як комсомолку-героїню, виявляється зовсім не загиблою мученицею, а людиною, що втекла з Києва й згодом жила в Нью-Йорку.

Її повернення в Україну в добу перебудови відкриває болісну правду про приватні й суспільні механізми радянської системи — дефіцит, страх, цинізм номенклатури, яка паразитує на чужих зв’язках і ресурсах.

Роман стає важливим свідченням того, як Україна виборює право на власну пам’ять і правду, а відтак — на державність і незалежність.