Яка це чудова і водночас болюча книга. Страшно навіть уявити, що пережила головна героїня Діта в чотирнадцятирічному віці опинившися в такому страшному місці. Це книга про неймовійну силу, віру, надію, коли маленькій дівчинці прийшлося стати дорослою. « Книжка - це двері, що ведуть до потаємного горища: достатньо відчинити їх, і ти опинишся там. І твій світ миттю зміниться».

Це реальна історія чотирнадцятирічної Діти Краус, ув’язненої в сімейному таборі Аушвіц-Біркенау. У блоці 31, де тримали дітей для пропагандистських фільмів, існувала таємниця - вісім книг. Найменша бібліотека світу. Діту, яка любила читати ще на волі, призначили "бібліотекаркою" - вона ремонтувала, ховала й передавала ці книги іншим в’язням. Ітурбе розповідає через спогади самої Діти (він з нею довго спілкувався). Книги тут - не просто папір: вони рятують від відчаю, дають хоч на мить забути про голод, холод і страх. Діти читають потайки, передають один одному, ризикуючи життям. Одна з книг - "Пригоди бравого вояка Швейка", інша - підручник геометрії, третя - "Граф Монте-Крісто". Мене найбільше зачепило, як звичайні речі стають символом опору: книга з восьми сторінок, намальована дітьми, чи історія, розказана вголос, коли паперу немає. І як Діта, маленька дівчинка, бере на себе відповідальність за цей крихітний острівець людяності в пеклі. Книга не кривава й не експлуатує жахи табору - вона про силу слова й людського духу. Читаєш і розумієш, чому книги забороняли в таборах сильніше за зброю. Після фіналу я довго сидів і думав: якщо в Аушвіці можна було зберігати людяність через вісім книг - то в нашому світі це точно можливо.