Головна героїня тікає від проблем і опиняється в будинку, який здається ідеальним прихистком. Спочатку все виглядає безпечно й навіть затишно, але поступово з’являється відчуття, що щось не так. Напруга зростає повільно, але дуже відчутно - разом із героїнею починаєш сумніватися в людях навколо та в самій ситуації. Мені сподобалося, як авторка показує внутрішній стан героїні - її страх, розгубленість і водночас надію. Книга читається легко, але залишає після себе тривожний післясмак. Це історія про довіру, маніпуляцію і про те, що не кожне «безпечне місце» справді є безпечним. Рекомендую до читання)

Іноді мені здається, що вже все складніше і складніше знайти трилер який би не те, що здивував, а хоча б просто не розчарував. Взагалі без особливих надій почала прочитання цієї книги, а вона повністю мене захопила цікаво, жваво та інтригуюче. Емілі втрачає роботу, дівчина у розпачі у неї нічим заплатить за житло і взагалі немає жодних перспектив, але її колишній шеф Скотт буквально рятує дівчину, пропонуючи їй переїхати до Франції. Його дружині потрібна допомога по дому та догляду за їхньою маленькою дочкою. Не робота, а мрія – сонячна Франція, свій автомобіль та гарні гроші, райський куточок. Але чи це так? Що ховається за фасадом бездоганної сім'ї? Чому маленька Аврелія не здається такою хворою, як стверджує Ніна? Чому Емілі не можна заходити до хазяйського будинку, що такого ховається за його дверима? Читається дуже легко, сюжет тримає в напрузі, після середини я губилася в здогадах чому кожен із сімейки Денні такий дивний? Чому Аврелія не розмовляє? Чому Скотт уникає своєї дружини? Чому вони уникають будь-якого суспільства і покидають меж свого особняка? Було дуже цікаво, правда, я розраховувала на більш позитивний фінал. Раджу всім любителям жанру та кому хочеться відволіктися, книга не відпускає до останньої сторінки.

Здається, це перший роман авторки (до цього були лише короткі, проте відмічені нагородами оповідання) — і це вдалий дебют, як на мене. Історія незграбної Емілі захоплює з перших сторінок: ось дівчина провалюється (вкотре!) на прослуховуванні, ось через це запізнюється на роботу (вчергове!), на якій працює тимчасово і, як ми скоро побачимо, з якої вилетить навіть швидше, ніж очікувала. А потім фокус трохи зміщується, і ми бачимо Скотта Денні, засновника й керівника фірми, з якою у Емілі так недовго були ділові стосунки, — і авторка одразу показує нам, як він замислює щось не дуже добре і майстерно виконує свій задум. Тут ми вже відчуваємо неабияку тривогу за Емілі (хай би як вона нас не дратувала своєю поведінкою, яка, може, більше пасувала б підлітку, ніж особі, що оголосила себе дорослою й самостійною), і це, друзі, лише початок. Розкішний відлюдний маєток, яким гарним він не був би, заспокоїть нас із Емілі лише не короткий час, бо питань та тривожних дзвіночків у поведінці Ніни, дружини Скотта, буде більше ніж вдосталь. Авторка тримає гарний темп розповіді — щойно ти встигаєш намітити одну теорію, як неочікуване зміщення фокусу підкидає нових фактів, і так триватиме до останньої сторінки. Якщо прискіпуватися, то мені не вистачило розкриття загадки про дитинство Емілі, на яку так старанно натякали, і Скотт вийшов надто тюфячком для акули бізнесу, здатної створити багатомільярдну компанію. Проте прискіпуватися не хочеться — Анна Давнз написала просту, проте цікаво закручену історію, вправно поводила читача, як кота за ниткою, і все це без надмірного нагнітання і з любов'ю до своїх персонажів, якими б схибленими вони не були.