Історія Югославії завжди проходила повз мене. По правді сказати, я навіть не знала, що це була комуністична держава. Знала лише, що до неї належали серби і хорвати. Але чи це було добровільне об’єднання, чи хтось поневолив когось – оце була інформація, яку я не тільки не знала, але яка, правду кажучи, ніколи мене й не цікавила. Відповіді на це питання я не знайшла у цій книжці. Адже тут описана драматична ситуація, в яку потрапила одна родина з Югославії. Що примітно, авторка змальовує свою власну історію, тому вже не сприймаєш її як художню вигадку, а проймаєшся. До кінця книжки я постійно переживала за брата Піті, усе сподіваючись, що його зможе забрати сім’я. Але це так і не зрозуміло. Тобто не те, щоб мені не зрозуміло, авторка залишається це питання відкритим. Думаю, це для того, щоб показати, наскільки складним було життя в ті часи, наскільки хиткими будь-які досягнення і відсутність досягнень. Країна досягла того й того. Але твій брат залишився «ув’язненим» у батька. Оця родинна частина вагомо впливає на сприйняття ситуації. І авторка дуже круто показала це. Розділи з описами сім’ї читаються дуже важко. В тому сенсі, що важко зібрати до купи всю інформацію, адже мова йде й про бабусю й дідуся батька Ніни Бунєвац, і про прабабусю й прадідуся. І потім, наприклад, коли випливає інформація, що померла мати бабусі батька, а згодом пишеться про прабабусю батька, то треба довго мізкувати, щоб врешті допетрати, що прабабуся – це мати дідуся, отже, це померла не вона. Тобто я вважаю, що авторка правильно зробила, що описала широкий контекст, але сприймати його й справді важко. Далі кількість родичів лише збільшується, і визначити, хто кому ким доводиться узагалі стає неможливим. Я ніби й уважний читач, але легко втрачала зв'язок. Але загалом книжка дуже цікава. Перш за все тим, що це комікси. Бо, наприклад, історичну книжку про Югославію я навряд чи б читала. Хоча художню книжку серба чи хорвата – мабуть. А тут показний пласт історії Югославії майже за століття. І це невимовно круто.