Солодке передчуття щастя зрошувало її шкіру, а приємне тепло так швидко поширювалося довкола, що повітря забуло про рух, ставши густим, як сон. Сиджу оце зараз у своїй коробочці у місті, а могла б стояти на другому поверсі незвичайного будинку із дахом кольору неба, “дослухатись до плюскоту неба, вирішивши не спати у кімнаті з відкритою стелею.” Чи було це все вигадкою? Колективною фантазією, незавершеною казкою, щоб боротись із темрявою? Це так, ніби коли в шафі залишиш лаванду, щоб темрява не наробила Порожнеч на теплому джемпері… або на серці. Чи правда тітка Деспіна раптово з’являлась в одній третині Північного дзеркала? А подивившись у Західне, можна побачити там розділену правду і брехню? Чи вистачить мені складників, щоб створити талісман від усіх бід і нещасть? Боюсь із всіх п’ятдесяти двох мені не вистачає трохи слів кохання та сміху, якого не буває забагато. Хотіла б я теж мати Місячну шпильку, але вкрай рідко може статись таке, що вікно різко зачиниться від протягу і зненацька переламає кінчик довгого місяцевого променя, який не встигне ухилитись. Чи правда, що скриню з елементарною Важкістю можна підняти, наповнивши вісім надувних кульок чистим сміхом? Хотіла б я ще хоч раз послухати спів Мовчазної Тетяни, щоб вийти за межі своїх можливостей і не спізнитись на збір діамантів з персикового дерева, звісно, якщо піде дощ. Або заглянути в енциклопедію Serpentiana, яка обов’язково відкриється там, де мені треба. Чи може просто посидіти біля Драґора, що чекає на незнайомку, яка ось-ось дійде до кінця перламутрової стежки з дорожньою сумкою і розкритою парасолькою від сонця. Чи вірите, що потім ця незнайомка виявиться старою подругою Драґора із цирку – Лузильдою і може навчити вас літати за допомогою вій? Чи був у вас колись поцілунок простий, схожий на тістечко, посипане цукровою пудрою? Чи дарували вам колись фігурку з мила, піна з якої огортає плечі як найприємніше хутро, так м’яко, як тоді, коли огортають любов’ю? Мені було так сумно розлучатись зі всіма: надіюсь, що Підковник все таки зможе хоч трохи вирости, принаймні у своїх снах; що Естер не загубить свою родимку у формі суниці, яка раніше була гранатовим зернятком; що Андрей не сумуватиме без Ети, тінь якої нарешті залишила його; що Мовчазна Тетяна продовжуватиме співати чудові пісні; Богомил все ще подаватиме музику зі свого кларнета до радості або суму; Саша матиме час на свої таємні ранкові прогулянки; а Драґор ніколи не загубить енциклопедію Serpentiana. А ви не чекайте, і беріться до читання цієї книги, поки її жителі не отримали сірий лист, який не несе нічого доброго. Бо, на жаль, чорні літери не повипадають з паперу і їх не можна зібрати з килима та все забути. А ще, моя вам добра порада, ніколи не викидайте спогади – інакше одного дня на смітнику може опинитися більша, ніж та, яка залишилась удома, частина вас. І пам’ятайте, реальність – це лише надто причесана фантазія. Тому не причісуйтесь надто ретельно!

Прониклива історія жителів одного загадкового та дивакуватого для більшості жителів вулиці будинку. Під дахом неба живуть пліч-о-пліч друзі. Вони особливі, бо не прикидаються іншими. У кожного з них своя неповторна історія, яку автор підкреслює магічним реалізмом. А мені дуже до вподоби цей стиль, оскільки присутній прекрасний символізм. Горах Петрович ніжно описує світ та персонажів своєї книги. Прекрасна мова. Переклад Алли Татаренко чудово підкреслюється гарним оформленням книги. Я отримала задоволення від читання на ніч цієї книги перед сном.

Навіть, якщо Горан Петрович писатиме інструкції до чайників, то я їх з задоволенням читатиму. Бо треба мати талант так віртуозно жонглювати словами, щоб перетворювати прозу на чисту поезію. Атлас, описаний небом розповідає нам про дивний будинок, у якого немає даху (точніше дахом йому слугує небо). Та примітний будинок не лише цим. В ньому є чотири незвичні дзеркала. Західне - відділяє брехню від правди, східне - слугує порталом для духів, північне - одночасно показує минуле, теперішнє і майбутнє, а від південного можна набратись віри. Звичайно, у такого будинку не можуть бути звичайні мешканці. Вони вміють струшувати діаманти з персикового дерева, подорожувати снами, літати за допомогою вій і створювати рибок з місячного сяйва. Переконана, що книжка зайде далеко не всім, але ті, хто надає перевагу формі, а не наповненню, відкриють для себе нового улюбленого автора. “Спочатку ми не складали спогади в коробочки. Ми розкидали їх повсюди, кудись розпихали, перекладали деінде й на якийсь час забували про них. Ми тримали їх у тріщинах стін, під килимами, серед старих речей, у кишенях пальт, які не носимо, у книжках, шафах і букетах засушених квітів.”