Лише з часом починаєш усвідомлювати, що для бодай поверхового ознайомлення з українським літературним процесом вже замало погортати Шевченка, Франка та Українку. А якщо назвався студентом-філологом, то вже мусиш стрибнути у той "кошик" поглибленого вивчення української літератури. Мова вже не йде про звичайне прочитання творів, а швидше про їхнє розкодовування та інтерпретування. У таких ситуаціях і необхідна допомога старшого наставника - літературознавця. Викладачі зараз здебільшого ліниві, тому дякую й на тому, що у списку літератури до курсу мені вдалося знайти працю Віри Агеєвої! "Апологія модерну" - це такий собі збірник наукових розвідок про літературу ХХ століття. Звичайно, одна книга не сформує цілісне уявлення про український модернізм, але вона дозволить виділити ключові моменти у творчості найпомітніших постатей минулого віку. Адже література у цей період розвивалась не так вже й просто: усі ці заперечення традиційної народності та примітивності літератури, орієнтація на західноєвропейські віяння, протистояння статей і таке інше. У праці приділяється увага і метрам раннього модернізму (М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська), так і письменникам, що не побоялися порвати із традицією (М. Рильський та "компанія", Микола Хвильовий, Юрій Яновський та ін.). Особливу цінність, як на мене, представляють розділи про інтелектуальну прозу Віктора Домонтовича, соцреалізм та фемізім в українській літературі. Не забула авторка і про постмодернізм, який ми все ще не можемо правильно потрактувати. Книга В. Агеєвої - це чудовий ключ до розуміння нашої літератури, адже авторка посилається на авторитетні джерела та копає глибше, ніж ми звикли. З'являється враження, що не все так нудно і не так погано в Україні з чтивом. Маст хев для студентів-філологів та тих, хто цікавиться літературознавчою критикою.