Дуже поганий переклад. Було відчуття що використали Google перекладач.

На час Різдва 1999 року, однією з двох асистенток Анни була «привілейована дівчина», за словами відповідальної редакторки Лорі Джона. Батько цієї конкретної асистентки був дипломатом, і ця конкретна асистентка хотіла піти на свята у відпустку на цілий місяць — що не підходить більшості керівників, і Анні Вінтур особливо. На горизонті зʼявилася Лорен Вайсбергер, яка щойно випустилася з Корнелу. Джонс і Анна вирішили її найняти. Однак швидко зʼявилися тривожні натяки на те, що з Вайсбергер нічого не вийде, оскільки вона очевидно хотіла бути письменницею. Бути асистенткою Анни не мало нічого спільного з журналістикою, йшлося про швидку доставку гарячих лате на високих підборах. Дуже мало молодих жінок, які впоралися з роботою, успішно перейшли на видавничі посади. Інколи вони успішно приєднувалися до фешн-відділу, але реальність була такою: люди, які були відмінними асистентками для Анни ймовірно не планували стати наступною Джоан Дідіон. Вони також напевно не збиралися ставати наступною Анною. Передбачувано, «Вайсбергер не могла отримати від нас жодних завдань», — сказала Джонс. Вайсберґер була «милою дівчиною», додала вона, але «не видатною авторкою, бідолаха». Пробувши на роботі багато місяців, Вайсберґер запитала Річарда Девіда Сторі, який пішов з Vogue в журнал Departures, чи вона могла стати його асистенткою там. Коли ми говоримо про книжки, посилання на профіль: https://t.me/okbookclub Він піддався, і вона пішла з ним, але коли вона спробувала опублікуватися в Departures, вона знову зіштовхнулася з труднощами. Прочитавши її матеріали, Сторі сказав їй піти на курси для письменників. Дотримавшись його поради, Вайсбергер записалася на курси креативного письма, і як можна було передбачити, почала писати роман про те, що вона знала і що могло зацікавити інших: це була робота асистенткою Анни Вінтур. Її інструктор запитав, чи можна показати її матеріали книжковій агентці, Деборі Шнайдер, і вона сказала «так», хоча то була далеко не завершена чернетка. Шнайдер зателефонувала і сказала: «Якщо вона хоче продати цю книжку, я можу купити її сьогодні після обіду». 21 травня 2002 року WWD повідомив, що «Диявол носить Prada» було продано Doubleday за оголошеною сумою 250 000 доларів. Коли Анна дізналася про книгу, то сказала Джонс «Я не пригадую, хто ця дівчина». Уривок з біографії Анни Вінтур, яку написала Емі Оделл. Це дуже насичена фактами та іменами книга, яка дає певний зріз епох і багато додає до портрету Вінтур. Українське видання має два суттєвих мінуси: - відсутність ілюстрацій; - здається, невичитаний переклад, бо є питання і до одруківок, і до деяких фраз.