Девід Герберт Лоуренс, безумовно, справжній майстер психологічної прози, цього не перекреслює навіть те, що у 1915 році корнуельскій магістрат наказав за «Законом про непристойні публікації» знищити всі примірники роману «Веселка». Що ж, геній може викликати як ненависть, так і захоплення – на все свій час. Нашому читачеві Д.Г. Лоуренс більш відомий своїм романом «Коханець леді Чаттерлей», хоча, на мій погляд, щоб повною мірою осягнути світ цього письменника, варто звернути увагу саме на збірку оповідань «Англіє, моя Англіє». Хочеться виділити саме титульне оповідання. Хоч воно доволі коротке, автору вдалося створити повнокровні образи головних героїв, з їхнім особливим ставленням до шлюбу та подружнього обов’язку. Проте головним тут є символізм, властивий Лоуренсу. Передусім це змії, з якими жителі британських островів безстрашно співіснують (хто б міг подумати). Змії, як на мене, – це постійне нагадування про небезпеку, яка підстерігає головних героїв. У підсумку вона втілюється у фатальному пораненні, а згодом і каліцтві старшої доньки Еджберта та Вініфред. Поступово ця гнітюча атмосфера очікування катастрофи призводить до руйнування щасливого колись шлюбу, а потім і до відправки на фронті та загибелі Еджберта, що втрачає будь-які життєві ілюзії і благає тільки про смерть. А ще хочеться підкреслити вишукану поетичність та метафоричність мови Лоуренса, що особливо дивовижно у творах англійського автора початку ХХ ст.