Вражаюча робота Софії Андрухович. Через історію головного героя ми проходимо крізь найтемніші сторінки XX століття. Найбільше зачепило те, як детально і чуттєво описано нищення нашої культури та еліти. «Амадока» відкриває очі на системність російських злочинів проти України. Це водночас і детектив, і психологічна драма, і історичне дослідження.

Історія нашої країни через призму однієї сім‘ї та пов‘язаних з ними людей. Цю книгу я читала і то не могла відірватися, то відкладала потроху, бо настільки страшні події розповідає нам Софія Андрухович. Окупація в часи другої світової, Сандромах, життя і смерть єврейських родин, співробітники КГБ, які зображені і страшними і людяними одночасно, війна з Росією на сході, історія української науки та літератури, Пінзель та Сковорода. Як це можна було умістити в одну книгу, для мене досі загадка. Амадока - це не тільки озеро, яке зникло. Амадока - це єврейські сім‘ї, які зникли, це покалічені життя українців, це українська література, яку примусили зникнути в концтаборах. Хто така ця Романа? Навіщо вона так вчинила? На ці питання я не знайшла відповідь, але вони не головні. Герої цього роману - звичайні люди, які роблять добрі і погані речі, ніхто з них не ідеальний, але й не однозначно поганий герой. До Амадоки я чула прізвище В.Домонтовича, але навіть не уявляла, наскільки це одночасно цікава, загадкова людина, реальну повну біографію Віктора Петрова ми мабуть вже й не узнаємо. Роман Софії Андрухович зробив свою справу: я купила книгу Сковороди, романи В.Домонтовича та його листи до Софії Зерової. І мені хочеться більше дізнатися про творчість тих українських митців, про які мені не розповідали в школі, тому що їх було винищено, як ворогів радянської держави. Попереду цікаві відкриття. І цю книгу я буду рекомендувати.