Мені дуже сподобалась книга. Інколи кортить почитати чогось легкого, з нотками романтики та фентезі. Це - сама та книга. Дуже радію тому, що це твір української письменниці. І це відчувається не лише в багатій, соковитій українській мові, а також в особливій атмосфері Львова, якою оточує читача твір. Єдине, що для мене було скоріше мінусом - нотки важкої драми. Це не просто легковажний роман. Дуже багато аналогій з нашою історією, і відчуття головних героїнь далекі від райдужних. Але тим не менш, неможливо відірватися, як би банально це не звучало. Роман затягує ще з перших сторінок, і надзвичайно важливо стає дізнатися, що ж буде далі. Браво письменниці!

Друга частина для мене стала значно гіршою за першу. Більшість тексту довелось впихувати в себе через силу. Розумію, що багато хто є фанатом ситуацій, коли автор ставить пригоди на паузу, аби детально описати краєвид, місцеві порядки, історію, — та для мене це майже завжди є чимось вкрай нудним (адже більшість фентезійних світів не є аж надто унікальними, неповторними, такими, що ми ніколи нічого схожого не бачили в інших творах). Тож, що для мене в цій книзі ПІШЛО НЕ ТАК: 1. Я не повірила в зав’язку цієї частини. Герої вклали альянс, що став поштовхом до подорожі. І всю книгу мене не відпускало відчуття, що того альянсу не мало б бути. Герої понаобіцяли одні одному речі, на які не мали або повноважень, або компетенцій, і скріпили все це непорушною клятвою. Здавалося, що це є лише приводом, аби авторка розповіла про місцевість. Приводом неправдоподібним. 2. Було введено більшу кількість героїв, ніж дійсно потребував сюжет. У подорож поїхало шестеро, потім до них ще долучатимуться — і декого із персонажів стабільно відправляли погуляти кудись за кадр. Загалом, усі час-по-час тусувались “у фокусі”, виконували якісь функції, але незамінними були лише Анна, Ханна і Всевлад. 3. Власне описи світу, що займають левову частину книги. Половина тому — це паралельна сюжетні гілка, що відбувається 800 років тому. Розповідає про Стожарів. Оскільки вже відомо, що Патрія паде, було нудно 250 сторінок читати про те, як в ній добре жилося колись. До всіх героїв, що було введено заради цієї оповіді, я нічого не відчувала. Була б значно задоволенішою, якби всі ці екскурси в історію виклали більш стисло: на приклад, коли Анна читала книги в бібліотеці. 4. Було замало Ханни. У першому томі мене привабила саме вона (камон, це ж фактично Кітніс Евердін), захоплено слідкувала за еволюцією її характеру. У “Альянсі” вона потрапляла у фокус занадто рідко. Маю думку якось перечитати всю трилогію, але лише ті шматки, де про Ханну — зібрати в голові історію одного персонажа від і до. А тепер про ПЛЮСИ книги, що змусили мене відчути повагу до твору, захоплення історією та братися до продовження із приємним передчуттям: 1. Бомбезне завершення подорожі. Коли герої перестали просто крокувати по карті й нарешті дійшли... І стикнулися з антагоністом. По-перше, це мегахаризматичний “хворий збоченець”. По-друге, авторка не шкодує своїх героїв — і тут моя повага до неї сягає небес. Дійсно, якщо вже заявлено жорстокий світ без натяків на гуманізм, то закономірно, що герої можуть потрапити на тортури. Тут є описи, від яких стає фізично некомфортно, а за персонажів переживаєш із потроєною силою. По-третє, є різкі повороти сюжету, які вдовольняли мої очікування (нарешті мене почало попускати від того, що зав’язка нелогічна). 2. Пара Ханна і Всевлад. Відчувала між ними хімію весь час. Було дуже приємно за ними спостерігати. 3. Вибуховий фінал. До тремтіння. Він вирівняв мою думку про книгу (бо за відчуттями було десь 6/10, а враз стрибнуло до 8/10). Якщо зберусь перечитувати цю книгу, то читатиму лише зачин і останню частину. Наразі я вже почала читати “Батьківщину”, і йде значно цікавіше за “Альянс”: герої перестали просто спостерігати краєвиди, а мають щось планувати-втілювати в ситуації, яку утворили. Утім, надлишкові описи одягу та інтер’єрів були що в 1, що в 2, що є й в 3 книзі :) ПРО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАННЯ Обожнюю книги КМ-БУКС. Кремовий папір, комфортний шрифт — погляд легко ковзає далі, далі... А сам книжковий блок так і хочеться “мацати”. Фізичне задоволення від читання.

Альянс був укладений. Кожен повинен був отримати в кінці те, що хотів. Герої по ходу справи зближаються, починають довіряти один одному. Світ, про який йде мова нарешті починає нам відкриватися. Відкривається завіса на історію, яким був Метейський край, що було до падіння, і що цьому сприяло. Тут нас знайомлять із молодим чоловіком, завдяки якому у Патрії з‘явився шанс на існування. Дуже захопливо і дуже цікаво читати. Події відбуваються тоді коли повинні. Не нудно, у в самий раз. Сюжет тримає біля себе, не в змозі закрити книгу.