Сильно. Від деяких слів і речень у книзі аж волосся стає дибом. Але мимоволі все одно усвідомлюєш - це правда, хоч і жорстка й неприємна. Ніколи раніше не читала літературу про військові дії на Сході України. Тим більше очима іноземного журналіста. Хоч зараз ця тема дуже популярна і книг написано немало, чомусь саме ця привернула до себе увагу. Тут є все: і майже автобіографічна історія автора - прототип головного героя; і жорстокість війни; і сентиментальні розповіді про військових (про те, якими вони були в житті, чим захоплювались і чому воювали); і трикутник кохання; і смерть - швидка й повільно, страшна, сильна, що не терпить заперечення. Олексій - фотограф, єдиний із ЗМІ, що був в аеропорту разом з кіборгами. Автор теж. Його образ дещо надмірно героїзований, наче могутній й безстрашний середньовічний лицар. Він і коментарі гострі відпускає до керівництва, і б'ється як герой. Щоправда, багато у книзі й домисленого автором: діалоги між верхівками російських командирів, сепаратистами тощо. Якщо хочете почитати про Донбас документальну книгу, навіть не беріться за «Аеропорт», він вам не сподобається, хоч і вразить естетичністю й глибиною. Але якщо ви поціновувач ліричних й сентиментальних художніх творів про війну - книга стане однією з ваших улюблених. Бо написано щиро, до мурашок...

Аеропорт» - роман, приводу написати який краще б не було. Головний герой – американський журналіст. Разом з ним ти потрапляєш в увесь той треш, в якому Україна опинилась у 2013 році. Перед очима натовп беркуту, який розмазує студентів під стелою, барикади на Майдані, вбивства на Інститутській та снайпери на «Україні». Автор показує весь той жах, який відбувався весною 14-го в Криму та на Донбасі, показує Слов’янськ, Краматорськ, Іловайськ… Відразу стає зрозуміло, що Сергій Лойко – блискучий журналіст. В художній твір він з документальною точність вписує долі Героїв – Устима Голоднюка, Ігоря Брановицького, Олега Кузьміних. З такою ж майстерністю він описує нелюдів та виродків – моторол, гіві, гіркіних… Цю книгу автор не міг не написати. За його словами після однієї ротації в ДАПі сюжет, діалоги, персонажі просто виникли у нього в голові і вимагали вийти на папір. Що і відбулось всього за місяць. Хоч зараз існує цілий масив літератури про нашу війну з Росією, ця книга є дуже важливою і знаковою. Вона чи не перша, яка з документальною точністю відтворила найважливіші події в Україні з листопада 2013 до січня 2015.

Читаючи роман стає неймовірно щемко і не затишно. Бо ж хоч автор і акцентує на тому, що написане в книзі - це художня вигадка, заснована на фактах, але ж кожен українець розуміє на скільки всі історії реальні. ⠀ Я, як не старалася, але не могла сприймати його, як вигадку, а історії героїв, як не справжні. ⠀ В кінці кожного розділу очі наповнювалися слізьми і ставало неймовірно сумно розлучатися з одним чи кількома героями. Але що поробиш - війна. Хоч і не проголошена. ⠀ Олексій - американський фотограф який розповідає історії сотні кіборгів та свою власну, в часи, коли вони захищали аеропорт. ⠀ В романі присутня дуже ніжна любовна лінія. І, здавалося б, яке кохання на війні. До чого воно тут? Але автор неймовірно майстерно вплітає у свій роман все - війну, кохання, дружбу, суперництво, самопожертву, патріотизм і смерть. ⠀ Я читала бібліотечну книгу і перегорнувши останню сторінку вирішила, що ця історія, неодмінно має жити на моїй полиці. Бо ж кращого твору про події, описані в ній, я ще не читала.