"- Та ви зі Сходу! У вас же там Гуляй-поле! Там Махно! Які, к чорту, стрийки-вуйки, яке ОУН? ... - Сан Саничу, якийсь кацап, костромськмй чи ніжегородський, вам ближчий, ніж свій брат-галичанин? - А куди вони нас тягнуть? Геть від Росії?! Від великої російської культури?! А з ким ми залишимося - без Толстого, без Достоєвського, Чехова, Тютчева, Шолохова?". Це слова Олександра Сизоненка, українського письменника, одного з героїв книжки Павла Вольвача "20+1, або Земля мертвих". Я б характеризувала збірку як мемуари. Вольвач ділиться спогадами про знайомих письменників і поетів. З деякими - довга дружба, з іншими - коротке знайомство. Тут зачарування і розчарування. Після прочитання я закохалася у Вінграновського, і хочу прочитати Миколу Кравчука. Про царственну поведінку княгині української літератури Ліни Костенко я вже чула. Неприємне відкриття - біографія Загребельного, який розповідав у інтерв'ю про "полювання" на втікачів з СРСР після другої світової. Я була неприємно вражена. Найкращі українські новелісти кінця 20-го століття - Тютюнник, Гуцало, Микола Кравчук. "Кравчук - майстер. А те, що його хтось оце, можливо, почує уперше, проблема не Кравчукова". Вінграновський: "Талант - це як повітря перед грозою. Душевне повітря, коли неможливо дихати, коли - "гхеее!" - задихаєшся. А секс, скажімо, - це повітря після грози"... Мить не зупинити, але можна спробувати запам'ятати. "Літературні кізяки на дорогах історії" - у історичних романах Загребельного повно перекручень, до того ж не через недогляд чи незнання, а на догоду російським концепціям. Рекомендую книжку всім, хто цікавиться українською літературою.

«20+1 или Земля мертвых» — автобиографичечкая проза Павла Вольвача, в которой украинский поэт из Запорожья, рассказывая о себе, рисует знаковые портреты эпохи. Ранее читала у автора «Кляса» и «Сны неофита», которые так же являются мемуарами. Эту же книгу параллельно обозначили за жанром еще и как кроссовер. Ну что ж, гугл мне в помощь, ибо впервые встретила такое понятие. Если в «Клясе» было больше промышленного города и его обитателей, то тут перед перед читателем предстают в основном личности, приближенные к украинской литературе. ⠀ На страницах книги оживают такие знакомые имена (спасибо, филфак, что я в теме), как, к примеру, Валерий Илля, Николай Холодный, Олесь Ульяненко, Иван Гнатюк, Николай Винграновский, Павел Загребельный, Иван Драч. ⠀ Мельком проглядывается и образ Лины Костенко: то в телефонных беседах, то в диалогах знакомых с нею лично людей. ⠀ Такие душевные, пульсирующие жизнью воспоминания воссоздал в своей книге Павел Вольвач. И об этом интересно читать.