Я не дуже розумію, чому дану книгу рахують шедевром, ще і історичним. На кожній сторінці детальний, навіть мальовничий, захоплений опис лайна, нечистот, насильства, розпусти, збочень, наджорстокості і всього іншого бридкого і гидкого, що тільки можна собі уявити. Або може і не можна було б, але довелось завдяки цьому "шедевру". Це так передано дух епохи? Якось дуже однобоко. В післямові автор вказує, що спеціально підбирав період в історії, куди можна було б помістити дію. І так воно і виглядає, книга ніби складається з трьох частин. Сюжет першої третини повільно і нудно проходить всі ці гидотні сцени, які, мабуть на думку автора, мають занурити читача у дух епохи. Захоплюючим детективом тут і не пахне. Всі підказки і знахідки з'являються ніби нізвідки, а не завдяки винахідливості героїв. Друга частина - драма, опис життя двох другорядних героїв. І ось якщо продертися крізь всі ці нечистоти, то третя частина якраз досить захоплюючий детектив з неочікуваною кінцівкою. Навіть смішно, наскільки перша і третя частини відрізняються. Вже нема тої безнадії і суцільного бруду на кожному кроці, вся "мальовничість" епохи вже відкинута, натомість з'являється навіть якийсь гумор та дотепність, навіть один з головних героїв з пропитого, трохи тугодумного увальня-розбишаки магічним чином перетворюється на вигадливого і спритного. На мій погляд, дуже топорно і нецільно, щедро приправлено купою гидких подробиць, які ніяк не занурюють у епоху, а треба аби лише викликати емоцію. А емоція ця, на жаль, - жахлива відраза. Все одно що їсти тістечко зі смітника.

"1793" - один з таких історичних трилерів, який я обов'язково перечитаю. Закінчила роман за декілька днів, і перше враження після прочитання перших 100 сторінок було неоднозначне. Було достатньо важко сторінка за сторінкою занурюватися в детальні описи міста, назви вуличок і локацій. Але зараз, закінчивши книгу, я розумію що наступний раз, вся моя увага буде сконцентрована саме на цьому - на тому, щоб перейнятися життям Стокгольма 18 століття, і тими місцями, які так детально описані в книзі. Дуже сподобалося те, як переплетені різні життєві шляхи, і як в один момент вони перетинаються. Деякі сцени читалися дійсно з відразою, деякі з жалем, але найчастіше відчуття яке було в мене, коли я тримала цю книгу в руках - це своєрідна повага до головного героя. Те, як він дотримується своїх принципів. Те, як він знає ціну кожного нового ранку і робить все, щоб встигнути закінчити розпочате. Подобається фінал, де головний герой вибрав керуватися почуттями, а не розумом. Принципи, яких він дотримувався, мають винятки. Це не означає, що принципи порушені. Це означає, що людина має право на вибір і має сміливість їм скористатися. Особливо в такі темні часи.

В своем жанре эта книга - шедевр. Огромное удовольствие получил от чтения. Были, конечно, "моменты" натурализма, от которых делалось не по себе и подташнивало, но без них книга была бы невозможной. Сюжет динамичный, полифонический. Автор проводит несколько сюжетных линий, чтобы сплести из них одну историю. История хороша сама по себе, но еще более она хороша тем, что несет в себе достоверные историко-бытовые подробности описываемой эпохи. Акцент делается не на диалогах, даже не на личностях персонажей, даже не на самом расследовании, а на погружении в эпоху. Ты начинаешь ощущать этот Стокгольм 1793 у себя под ногами, чувствовать кожей пронизывающий морской воздух, чувствовать его запах (вернее вонь), вкусы еды и питья, укусы вшей и так далее... Способность вызвать у читателя такие переживания - это большое мастерство. И подобные детали - огромный исследовательский труд со стороны автора. Само расследование, тоже прописано сильно, интересная, "закрученная" история с неожиданным финалом. Потрясающе.