Це сумна історія про звичайного хлопчика, якій жив звичайним життям і в одну мить втратив свою родину, рідну домівку, безтурботне дитинство, слух і здатність розмовляти. Натомість його підхоплює вихор подій: труднощі в інтернаті, втеча, вулична зграя посіпак, кепські люди... Чого тільки не пережив Сергійко всього лише за три місяці поневірянь. Але поруч з темрявою і злом завжди є гуманність і світлі персонажі. Є небайдужі люди, які ризикуючи власним життям, допомагають хлопцеві виплутатися з темного вихору подій. Історія закінчується з натяком на хорошу перспективу для хлопчика і його найдорожчої подруги названої сестрички Яринки. Адже вони, не зважаючи на свої вади, мають талант до музики, наполегливо і захоплено займаються мистецтвом. Їх очі світяться щастям від музики і танців. Автор висвітлює темний бік нашого суспільства, яке не приймає людей з вадами, називає їх «не такими», в них немає майбутнього, їм не дають шансу навчатися і будувати кар‘єру, вони замкнені в своєму колі зі своїми проблемами; наше обмежене суспільство не дружнє до людей з вадами. Ось чому підлітки повинні прочитати і бути толерантними до людей, які трішечки відрізняються від них.

Історія про обдарованого хлопчика Сергійка могла б закінчитись щасливо. Батьки музиканти покладають великі надії на свого єдиного сина. Вкладають в нього всю свою любов і знання. На жаль, в житті все відбувається не так як ми плануємо. Можливо збіг обставин, можливо випадковість, але страшна трагедія забрала батьків і зробила хлопчика неповноцінним. Після лікарні хлопчика переводять в інтернат. Перебування в закладі і здоровій дитині не в радість. Дитині з втратою слуху і в депресивному стані важко в десятки разів більше. Одне тішило, що завжди є люди, які вміють втішити, знайти підхід і дати свою частинку любові. В будинок інтернат потрапляє дівчинка. Доля теж повелася з нею жорстоко. Двоє діток знайшли один в одному затишок і розраду. І все було б добре, якби знову не спрацювало правило:" Людина планує, а хтось вище сміється.." З Сергійком відбувається багато різних пригод. Він зустрічає різних людей. На жаль в такому маленькому віці хлопчик побачив несправедливість, життя безхатченків, корупцію і зло. На щастя на кожному шляху йому зустрічалися люди із добрим серцем, які готові були пожертвувати собою заради щастя інших. Можливо комусь історія видасться із присмаком казки. Мені вона сподобалась. Я розповіла її своїм дітям. Вона вчить нас, що в житті потрібно допомагати людям, які цього потребують.

Очень жаль, что события, описанные в книге - это не только жестокая реальность нашей страны. Но и пожалуй, даже улучшенная реальность. В книге идет речь о мальчике Сергее, который в аварии потерял родителей и сестру. Кроме этого, он потерял слух и голос. Все родственники от него отказались и мальчик попадает в интернат, в котором сталкивается с жестокостью. Правда ему повезло, персонал интерната заботливый, любящий (надеюсь, что таких людей в подобных заведениях больше, чем их противоположностей). В интернате он учится общаться и находит подругу/названную сестру Яринку. Так случается, что их разлучают и мальчик сбегает, попадая в реальный жестокий для людей с ограниченными возможностями мир. Не говоря уже о ребенке. Это мое первое знакомство с инклюзивной литературой. Что я могу сказать, я рыдала над каждой страницей. Ведь то, что описано в книге - это правда, да еще и в некоторых местах приукрашенная. Очень тяжело осознавать, что на проблему не обращают внимания властьимущие. Действительно, видели ли вы пандусы где-то, кроме аптек? В театрах, кино? Я как-то видела, как журналист проводил эксперимент и пытался проехать на коляске в метро. Такое ощущение, что у нас таких людей специально унижают, чтоб они не появлялись на улице и не портили здоровым людям окружающую реальность((( Очень тяжелое послевкусие у книги!