Дмитро Васильович Малаков, видатний киянин, краєзнавець, брат Георгія Малакова, 9 січня 2019 року пішов з життя... Але залишилися його книги, його діти і дітища краєзнавчих розвідок. Моє заочне знайомство з Дмитром Васильовичем почалося ще коли мені було років з 14. До моєї бабусі потрапила в руки книга "Київ Михаїла Булгакова", яку я безкінечно читав і перечитував. Це стало однією з тих передумов, які привели мене до історичного фаху. Вже пізніше, у виші, гарний викладач з предмету історії країн Європи та Америки порекомендував мені прочитати інші доробки Дмитра Васильовича, з яким він свого часу працював у музеї історії Києва. Так я дізнався про "Кияни. Війна. Німці", "Повоєння", "Прибуткові будинки" та інші дослідження, спогади. І ось... на початку року Дмитро Васильович помер. Зізнаюся, мені мріялося, що коли-небудь я зможу якщо не познайомитися з київським дослідником, то хоча би побувати на його лекції чи творчому вечорі... Не судилося. Проте Дмитро Малаков залишився жити у своїх книгах. Не виняток і "13 київських зустрічей із Городецьким". Прекрасна книга, якісний папір, чудові кольорові фотографії, плани будинків. Любов'ю до міста, архітектурних споруд, створених генієм Владислава Городецького, просякнута ця книга. Рекомендую її до читання і ознайомлення для всіх небайдужих. Щоб любити Київ необов'язково бути киянином. Достатньо бути освіченою людиною і справжнім, а не квасним патріотом.