Я була дуже зачарована цією книжкою. Моє знайомство з нею почалося з пошуку. Шукала українських авторів детективного жанру і мене зачепила анотація й перші абзаци. Вже читаючи була зачарована мовою автора і стало цікаво більше про нього дізнатись. І саме тоді з'ясувала, що він росіянин. Буває. Книжку прочитала за кілька днів і певна, що ще буду перечитувати. Усі історії у збірці поєднує оповідач - молодий чоловік, що мешкає у Празі та пробує себе у різних професіях - писати некрологи, працювати арт консультантом, радіоведучим та просто жити. Він постійно натрапляє на дивні ситуації, пов'язані зі смертю, така собі міс Марпл) Але якщо остання намагається докопатись до суті й покарати злочинців, герой Кирила Кобрина просто це помічає і навіть часто стає дуеньєю вбивць, які з незрозумілих причин хочуть йому звіритись. Оповідь автора дуже спокійна, навіть медитативна. Тут не буде дуже стрімкого сюжету, хоча усі вони й дуже цікаві. З усієї збірки я не дочитала лише одне оповідання "Амадеус", але думаю воно потрапило не в той настрій, але планую до нього повернутись. Сердечно раджу

10 оповідань, події яких відбуваються в одній із слов'янських столиць в 1990-2000. Наслідуючи класиків, автор створює випадкового детектива-аматора, що наскрізно проходить і об'єднує більшість оповідань, окрім останніх двох (чи трьох). Дехто Петро, емігрант з Росії, в Празі студіює історію. В одній оповіді згадується його прізвище, в двох інших називають чомусь Володею чи Андрієм, хоча рід занять та спосіб життя давали підстави думати, що мова йшла про ту саму людину. Або я щось не так зрозуміла. Спеціалізується наш герой на написанні некрологів, працюючи журналістом в англомовній газеті. Повз нього проходять різні сумні історії, окремі з яких видаються підозрілими, і автор починає "копати". Пізніше змінює посаду на місце празького радника однієї берлінської галереї. Зважаючи на специфічну публіку, атмосфера книги пов'язана з російською діаспорою, трохи з англомовною та з місцевими. Щодо самих детективів - вони не схожі на традиційні: злочин-розслідування-розкриття. Вірніше, не усі. Про частину злочинів відомо лише оповідачу, який викриває зловмисників. Ще частину з'ясовують його знайомі, часто від самих злочинців. Є сумніви, чи колись стане про це відомо поліції. Відбуваються події якось розмірено, неквапливо, спокійно. При тому, що більшість сюжетів цікаві і навіть незвичні. Мене особливо вразили історії про директора школи, про офіціантку з кав'ярні, про примірочну і про бієнале. Проте, останні три оповіді суттєво відрізняються. Безособові герої, малозрозумілі дії з натяками на злочини. Ніби недопрацьовані нотатки. Тому і недолюблюю збірку оповідань, бо завжди серед цікавого трапиться 2-3 "щось таке". Особливості. Мова написання, стиль. Мені не сподобалась. Мова. Сам виклад. Занадто заіронічно, заінтелектуально і закручено. Ні, сама іноді люблю так "завертіти", що ніхто мене не розуміє. Але тут... ну, не пішло. Оформлення. Дуууже сподобався дизайн сторінок. (Але то шукайте вже самі).