Повністю згідна з коментарем Світлани. Читала Колонію, Не озирайся і мовчи... зрозуміла, що автору важко даються закінчення, але в Допоки світло не згасне назавжди - це просто як дарма витрачений час, поки читаєш ще подобається, хоч про всі недоліки вже тут писали, але сам кінець наче написаний «аби відчепилися»... почуваєшся якось «дурнувато», наче надурили що буде цікаво, а розвʼязки ніякої. Вибачте, авторе, такі відчуття... Колонію 2,3,4 планую читати, але боюсь оцих закінчень...

Я тільки хвилин 10 тому дочитала книгу і це просто щось! Вперше книга мені наскільки захопила, що я не могла відірватися ні на секунду. Але в той же час все описане після другої половини надзвичайно давило на психіку, я абсолютно спокійно дивлюсь чи читаю якісь трилери і вперше мені було справді наскільки страшно, я справді зараз боюся заснути і не прокинутися. Спочатку книга була дуже схожа на якийсь типовий підлітковий роман: проблеми з батьками, ЗНО, рання вагітність і т.д. Зав'язка тривала занадто довго. Але все одно читати було доволі цікаво і все чекала, коли ж почнеться ота фантастично-фентезійна частина. І я дочекалася, дійшовши майже до середини. І саме з цього моменту відірватися від книги неможливо! Вона тебе уже повністю поглинає. А от кінцівка... дивна. Це однозначно. Я її взагалі не зрозуміла. Також із таких собі "мінусів" можу назвати те, що: по-перше, всіх проблем можна було уникнути, а головна героїня - просто реально дивна і якась дурненька, а по-друге, я їй зовсім не імпоную. Коли я читала мені справді було цікаво, але я взагалі ніяк майже не співпереживала героїні. В кінці я взагалі ловила себе на думці типу: "От би було класно, якби Марк її вмовив і вона залишилася в цій частині реальності, а з ним би все було добре". Взагалі, якщо говорити про Марка Грозана, то книга "Не озирайся і мовчи" мені сподобалася набагато більше, вона мені була якась ближча. Але в будь-якому випадку, книгу «Доки світло не згасне назавжди» я можу рекомендувати (але не таким вразливим людям, як я).

Це перша книга Кідрука, яку я прочитала цілком, не відклавши десь на 30-й сторінці. Буду вважати це компліментом, кращим його твором і на тому зупинюся. З хорошого – це чудово виплеканий товар, відредагований, із заманухами і розвагами, да ще й добре пропіарений. Ще хороший дійсно міцний сюжет. Але сам текст – це не зовсім художня література. Прагнення до збільшення кількості знаків просто неймовірне. З 550 сторінок я би лишила 300. Десятки (якщо не сотні) повторів сюжетної канви, перфекціоністські описи непотрібних для сюжету деталей (невже читачу у контексті важливі назви вулиць міста, нехай навіть це улюблене місто автора: якщо треба показати любов до міста – описуйте його якості і пам’ятні події для героя, як це робить Мартинюк, наприклад, про Луцьк, а не назви вулиць і торгових центрів), повні назви навчальних закладів (я прямо вкриваюся кригою недовіри, коли одна героїня каже іншій щось на кшталт «я закінчила Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова», ага), навіть описи інтер’єрів такі детальні, наче автор сумнівається, що у читача вистачить фантазії придумати кімнату. Численні випадки, коли замість «п’ять» обов’язково треба написати «пів десятка» вкидається в очі. В описах потвор чітко вгадується не авторська фантазія, а звичайні собі жахастики з ігор або кіно, де зображують зомбі. Ну таке… Якщо вони там не зомбі, а мають іншу функцію, напевне було б цікавіше, щоб і вигляд мали би не один в один з фільмів, які крутили у відеосалонах 90-х. Героїня дещо не цілісна, місцями її поведінка та пріоритети мотивів не зрозумілі. Вона хамить там, де навіть роздратований підліток не нахамить, і виявляє зарозумілість там, де не віриться, що вона й слова може такі грамотні знати. Особливо кидається у вічі відступ автора (який він приписує героїні) про те, що люди, які збираються вступати на економіста, психолога, філолога, юриста і т.ін. – це невдахи, які хочуть забезпечити собі тил, люди, які не йдуть за своєю мрією. Дуже хочеться спитати, а сам що, пішов на енергетику бо теж вважав інженерів невдахами? (Тут ліричний відступ: особисто я вважаю невдахами тих, хто вступає на омріяний фах у перший ліпший навчальний заклад 10-го порядку, а не туди, де готують найкращих фахівців цього профілю.) Людина, яка вважає економіку і філологію (да хоч будь-яке професійне заняття) нудними і транслює це в етер, принаймні не має уявлення про призначення професії. А вони (економісти) змінюють світ багато швидше, ніж технологи з інженерами, бо створити грошову масу для розвитку науки – це боротьба, конкурентна, міждержавна, це Нобелівські лауреати і плідна економетрика. Да що там казати… хороший філолог на своєму місці змінює світ. От автору вичитали текст (там уього 2 хибодруки я помітила), а якби не вичитали, сам би не впорався, і це був би не лише так собі твір, але й так собі товар. Цитати з науковими термінами зашкалюють. Довідник з анатомії, якщо й потрібен був авторові, то навряд чи читачу художнього тексту. Героїня побачила синець вздовж дельтоподібного м’яза і щось там про трицепси. Серйозно? Просто рукою і плечем не можна обійтися? Словом, це жанрове підліткове читання. І підліток може почав би цінувати сучасну українську художню літературу, якби в ній було хоч трохи більше художності.