Одразу розкрию всі карти: єдиним - але суттєвим! - мінусом книги є те, що трилогія Ор'їші Томі Адейємі не тільки не перекладена повністю (українською вийшли дві перші книги), а й не дописана авторкою! На вас чекають муки чекання (pun intended). "Діти кістки і крові" тримають в напрузі до останньої сторінки, а захоплюють з перших рядків. Авторський стиль набагато приємніший (можливо, і якісніший), аніж у Лі Бардуґо та інших з цієї плеяди. Завдяки тому, що українські читачі майже не знайомі з міфами та релігіями країн Африки, сетинг, заснований на віруваннях, поширених у Західній Африці, видається вкрай небанальним та цікавим. Сама авторка пітчила свій дебютний роман перед потенційними видавцями як "Чорна пантера" з магією, однак це набагато більше, аніж марвелівський поверхневий блокбастер. "Діти..." - це глибокий багатогранний світ Ор'їші, який народився з крові та вогню світу нашого. В книжці багато магії, але також і болю, спротиву, кохання та війни. Права на екранізацію вже викуплені Paramount Pictures. Встигніть прочитати, поки не пізно.

«Діти кістки і крові» - це перша книга з трилогії спадок орїші. Дуже багато бачила неоднозначних відгуків на цю книгу, тому захотілося скласти свою думку. Сюжет розгортається навколо чотирьох героїв - Зейлі, Амарі, Інана та Зайна. Мені сподобалася сама задумка книги, африканська міфологія та атмосфера. Це було доволі незвично і цікаво. Події розвиваються доволі швидко і динамічно. Що до героїв, то тут все не так однозначно. Я ніби й розумію вчинки Зейлі, але як же вона підбішувала. А от Амарі дуже сподобалася мені. Любовна лінія між Зейлі та Інаном мені геть не подобається і сподіваюся, що разом надалі вони не будуть. Хоча я й люблю троп «від ненависті до любові», але тут не склалося. І напроти шипперю щиро Амарі і Зайна. Також хочу відмітити, що найулюбленішим персонажем для мене став Роен, який з'явився майже в кінці і про нього не так багато відомо. Але який же він крутий. Сподіваюся, що в наступних книгах його розкриють для нас. Автор піднімає багато важливих проблем в книзі, найбільша з яких - класова нерівність. Не можу сказати, що книга прямо «вау», але читається вона швидко і в цілому було цікаво спостерігати за подіями.

Книга привернула увагу в першу чергу обіцяною атмосферою магічної Африки, підтвердженої прекрасним оформленням. Відразу скажу, що якраз Африка для мене виявилась якоюсь недостатньо акцентованою, чи що. Зовнішність героїв, національний одяг (незвичні назви), страви, фантастичні тварини – це все начебто мало підтверджувати африканський сеттинг. Проте чомусь здавалось лише декораціями. При тому, що в основі історії – міфологія і релігія йоруба (населення Західної Африки, зокрема Нігерії, звідкіля родом батьки авторки, в інтерв’ю вона наголошувала на дбайливому ставленні і прагненні донести без викривлень їх смисли і ідеї)… здавалося б – чого тобі ще не вистачає? Але… мені автентики хотілося б глибшої, а не просто декоративної. Можливо, проблема в тому, що авторка намагалась перенести в магічну Африку соціальні та етнічні проблеми сучасних їй США – осмислення досвіду і травми рабства, расизму, дискримінації, поліцейського свавілля. Теми, без сумніву, важливі і болючі, але, знову ж таки – як за моїми відчуттями, їм не вистачає «нерву». Припускаю, авторці не вдалось до кінця поєднання етнографічно-магічного тла Африки і соціальних проблем зовсім іншої країни, залишилась в такому поєднанні певна штучність. Втім, якщо ви міркуєте, чи читати книгу – раджу не надто зважати на ці мої сумніви. Про них тут чимало написано не тому, що вони значні, а якраз тому, що це ледве вловиме відчуття, тінь, натяк на те, що книзі буквально краплю чогось не вистачає. От намагаючись намацати це «щось», я і написала два абзаци. Так що прошу сприймати їх не стільки як критику, скільки міркування про ту краплю. Насправді мені не хотілося б, щоб хтось передумав читати книгу через цей мій слабкий сумнів. Тому що книга варта прочитання. І з точки зору оригінального тла – Африка від Томі Адейємі того варта, повірте. І з точки зору композиції – оповідь ведеться від трьох абсолютно різних героїв, і цей прийом, хоч і не унікальний, але досить вдалий і «в тему» використаний. І з точки зору розвитку героїв та магічної історії. Сподобалась ідея зникнення магії (от її спеціалізація – банальний прийом, але хай вже). Співіснування наділених магією і звичайних людей взагалі – цікава тема. Як Сила впливає на характер, як нерівність у магії впливає на відносини між людьми? Ось тут, до речі, авторка «змазала» перспективну, як на мене, тему. Ініціатором гонінь на безсилих магів виступає держава, це, як випливає з книги, взагалі результат фобій ледве чи не одного короля, бо без його злої волі країна Ор’їші жила в мирі і благоденстві, з гармонією між магами і людьми. Трохи занадто пасторальна картинка вийшла, особливо з огляду на прагнення авторки створити алюзії на сучасні проблеми. Можливо, вона була потрібна, щоб підкреслити падіння краю в жорстокість і несправедливість. Не дуже люблю такі чорно-білі протиставлення, але для підліткової літератури – цілком прийнятний прийом. От в чому авторці вдалось уникнути банальності прямого протиставлення, так це в розвитку характерів героїв. Ця складова книги за рівнем авторського пропрацювання, як на мене найсильніша. Найцікавішим видався характер принца: метання між природою і обов’язком, лояльністю і новими почуттями, провиною і відповідальністю – дуже сильно. Сюжетна розв’язка його лінії переконлива і емоційно чи не найсильніша в романі. Дівчачі теми мені були не такі яскраві, але виписані теж глибоко і перспективність їх ліній на наступні книги закладена добре. Щодо головних персонажів постійно згадувався «Тисячоликий герой» Джозефа Кемпбелла, настільки природно розвиток їх характерів вписувався в матрицю становлення героя (це, раптом що – похвала і висока оцінка). Отже, резюмую: дуже непогане підліткове фентезі (із тих, які добре заходять і дорослим). Трохи прямолінійне з точки зору піднятих соціальних проблем, дуже симпатичне з огляду на африканський антураж і з дуже добре прописаними головними героями. «На пробу» хоча б першу книгу серії (вона має завершену сюжетну лінію і сильну заявку на продовження, тому у читача залишається вибір – продовжувати чи обмежитись однією книгою) впевнено раджу читати.