Перше розчарування в цьому році… Це мала бути книжка про подорожі. У списку Китай, Німеччина, Таїланд, Данія, Америка та Японія. Я зламалась після Таїланду… Перше на чому я спіткнулась.Ти відкриваєш книгу про подорожі і логічно, хочеш прочитати про подорожі. Але ні, натомість тобі розказують, як до головної героїні клеїться її втричі старший шеф. Ну ок, книга в форматі щоденника, тобто автор має повне право сам вирішувати про що писати. Читаємо далі, продираємось крізь страждання головної героїні, якій дуже самотньо і вона боїться лишитись сама на все життя без опори і підтримки, а всі навколо такі щасливі, діток виховують (головній героїні не 40, як ви могли подумати, а 19). І ось нарешті Китай, куди головна героїня подалась вчителювати в село. Зараз дізнаюсь щось нове! Ніт! Бо новою навряд чи можна назвати інформацію про те, що в Китаї нема свободи слова і люди бояться висловлювати свою думку і взагалі комунізм - це погано. І що дратувало неймовірно героїня постійно нарікає на своє перебування в Китаї, що всі тут такі забиті, не думають про майбутнє, живуть у межах системи і з них цього досить. Що вона хоче додому в Київ. АЛЕ! Повертаючись в Київ, вона 15 сторінок бідкається про те, як вона сумує за Азією (сумувати почала прямо від трапу літака) і що вона в Києві тепер геть чужа. З Німеччиною все повторюється. Загально відомий факт, що німці не поспішають одружуватись і вкладають час і гроші в себе. Бідкання про те, що вони не амбіційні і надто розслабились в забезпеченій країні. І головна героїня знову хоче додому. На Таїланді я зламалась. Бо тайці безвольні та пасивні… Весь час хотілось гримнути на головну героїню - може ти сама вже визначишся чого хочеш?!

Книга Юлії Гудошник потрапила до мене випадково, зацікавивши обіцянкою описати враження від подорожей дівчини по далеким країнам і спілкування з місцевими жителями. Цей роман написано у формі щоденника молодої української журналістки, яка, знудившись від праці у провідній англомовній газеті Києва, вирішує кардинально змінити своє життя, і вирушає на навчання до університету в Німеччині. Авторка ретельно описує свої враження, відчуття, думки і плани на майбутнє. В пошуках себе і душевної гармонії вона опиняється в одному з монастирів Тайланду, де щоденно займається медитацією з монахами і однодумцями. Далі вона переїжджає до Стокгольму працювати, де знайомиться з багатьма цікавими людьми. Тема кохання також зачеплена: головна героїня ніяк не може визначитися, хто їй подобається з чоловіків, і боїться починати серйозні стосунки. Але, можливо, її серце так і залишилося в українській столиці, полонене красивим і розумним викладачем університету? Незважаючи на усталене життя і успіх в соціумі, і на те, що Юлія зуміла вписатися в скандинавську культуру і вивчити складну мову, в Стокгольмі вона почувається нещасною і спустошеною, не на своєму місці. Також у дівчини несподівано погіршується здоров’я, тому героїня вирішує повернутися до Києва. Але чи прийме назад її столиця, чи вона так і залишиться всюди чужою, вічною мандрівницею? Книга сподобається людям, які люблять читати чужі щоденники і займатися «самокопанням»,бо насправді, про інші країни тут написано не так уже й багато) Книга доволі серйозна, щира, з глибокими роздумами, незважаючи на юний вік письменниці.

Чудова книга про важливий етап дорослішання, пізнання себе і пізнання світу. Легкість щоденникової оповіді тільки додає натхнення ковтати кожне слово. Авторка описує світ навколо таким, яким його бачить, та заохочує читачів відвідати всі описані місця, аби набратися тих вражень та відчуттів. Досвід, який описаний в книзі, – це досвід кожної молодої людини, яка тільки розправляє крила, шукає себе, пригоди і втілює свої задуми. Впевненість і одночасна невпевненість героїні щодо її шляху, сумніви, які повсякчас супроводжують думки героїні, – знайомі кожному. Однак книга заряджена сміливістю таки підкорювати світ, переступати через власні рамки і йти, їхати чи летіти вперед. Окрім питання становлення особистості, авторка порушує питання стосунків. Надзвичайно цікаво стежити і співпереживати такі моменти разом з героїнею, впізнавати себе. Книгу варто читати всім, адже пошуки себе і щастя не завершуються досягненням певного віку. Авторка дає надію, що подорожі триватимуть, а отже, триватиме і щастя.