Дякую за таку книгу! Потрібно таки популяризувати чоловічий декрет, адже як казав сам автор "У жінки просто немає вибору". Чому так? А все тому, що ми досі не пережили і не перебудували той фундамент, який заклали нам в голову ще з давніх часів. Чоловік забезпечує сім'ю, а жінка берегиня дому. Але чи справді це актуально у ХХІ столітті? Не думаю.. Адже є випадки, коли жінки заробляють більше, ніж чоловіки.. То чому вони мають жертвувати кар'єрою і йти в декретну відпуску? Це ж спокійно може зробити чоловік. Артем каже, що різниця між мамою і татом лиш в тому, що в мами є груди з молоком. Але якщо ГВ закінчилось або дитина на початку на штучному вигодовуванні то в чому проблема? Адже в наш час можна легко морозити грудне молоко, тобто тоді потреби в циці навіть немає. Чому ж тоді так мало чоловіків ідуть в декрет? Бо це некруто? Бо вони не хочуть? Бо вони не впораються? Цю книгу потрібно давати читати усім - знайомим, їх чоловікам, кумі, своєму чоловіку і всім всім всім... Навіть не для того, щоб натякнути чоловіку йти в декрет, а просто, щоб хоча б спробував зрозуміти що це і як.. Адже у жінок ніколи не питають як вони справляються, бо жінка в декреті то є звичне діло, яке, на жаль, не завжди цінується.

Спочатку я думав, що автор буде показувати, який він крутий тато. Який він герой, що не став показувати жінці її “законне місце на кухні”. Або який він “продвинутий” та сучасний. Насправді все прозаїчніше. Артем Чапай нам показує приклад здорових стосунків, в яких існують взаєморозуміння та повага до партнера. За його словами це було б несправедливо працювати, вдосконалюватись та розвиватись у той час коли твоя кохана людина віддає весь час дітям, стоячи на місці. З іншої сторони він показує наскільки те, що роблять жінки є непомітним у нашому суспільстві. Ми ж ніколи не кажемо: “Ой, яка хороша мама, як часто вона гуляє зі своїм маленьким” або “Ну нічого собі, як вона бідолашна з ними двома справляється ще й весь будинок на ній”. Одним словом, книга руйнує багато стереотипів і змушує з іншої сторони подивитись на те, що означає бути батьками.

Декілька місяців на моїй книжковій полиці вона чекала свого часу, ще кілька тижнів до того моменту, як забрала її з пошти, вона терпляче сиділа у кошику інтернет магазину - і ось нарешті я її прочитала. Уголос. Чоловіку. Дуже рада, що саме зараз дозріла до тієї миті, щоб її свідомо від першого до останнього слова пропустити через себе. Адже зараз саме той період, коли ми встигли сповна насолодитися усіма нюансами перебування з двома малюками, і настали легші часи, й ми з двоїстими почуттями відправили їх на кілька днів до бабусі з дідусем. Обидвох разом. О, ця книга - це щось! Легка, іронічна, весела, правдива, щира, без прикрас, про буденне і звичне для кожного Українця і не тільки. Це просто знахідка! Це те, що мені було потрібно прочитати саме тут і саме зараз! Дякую, Артеме Чапаю. Впевнена, що цю книгу повинна прочитати кожна мама і, особливо, кожен тато. А якщо у вас не одна дитина, а більше, то й поготів. Якщо ви думаєте, що "Тато в декреті" (так, це назва книги, про яку пишу) - це щось типу посібника для догляду за малюком для людини чоловічої статі, або ж, що автор писав її для того, щоб сказати "дивіться, який я молодець", то глибочезно помиляєтеся. Основна мета книги - прославити (можливо, занадто гучне слово, напишу інакше), привернути увагу суспільства до жінки-матері, якій оточення не залишає вибору щойно вона дізнається про дитину під серцем. Декрет, декрет, декрет… І якщо у перші місяці, коли мати годує груддю, це ще виправдано, то далі це аж зовсім не так. Дуже мені припали до душі перші глави, де автор пише про те, що чоловіку з дитиною легше, тим паче у нас майже все пристосовано для чоловіка з дитиною (прошу вибачення за тавтологію): відсутність тротуарів, пандусів, робочого ліфту і т.д. Йому легше?! (Іронізує автор). "Просто жінку ніхто не питає". Золоті слова чоловіка, який ніколи не написав би цю книгу, якби не відчув усі "солодощі" відпустки по догляду за дитиною на власній шкірі. Автор не ділиться ніякими секретами, як впоратися з малюком чи як його зацікавити чимось, він не пише про те, що може викликати масу полярних розмов, типу щеплення й ідеального часу привчання до горщика. Він нікого ні в чому не переконує, а просто описує власний досвід і наводить приклади своїх друзів і знайомих. Тому книга читається швидко й на одному диханні. Раджу!