Вирішила прочитати цю книгу, тому що чула чимало схвальних відгуків від людей, чию думку поважаю. Зацікавили цитати на початку роману. Але чим далі в ліс, тим менше світла лилося в душу. Деколи виникало обурення, як можна було так низько опускатися. Головний герой все життя бігав не за тим, що веде до щастя. А так сильно його жадав і так мало його мав. Того омріяного щастя. Хоча довго по світу волочився. Гріхи робив і гріхи замолював. Скільки жив, стільки й грішив. Здавалося б, до сивої старості мав би набратися вже мудрості. Особисто мене ця книжка ще раз переконала у тому, що голос сумління не варто вимикати ні за яких умов. Ота рятувальна сирена не просто так нам дана. Часто-густо спасає від непоправної катастрофи тих, хто вірний справжньому добру. А бідний Яків начебто й молився, але насправді, очевидно, не вірив у Боже провидіння. Не вірив, що найважчі обставини життя також для чогось потрібні, і з них можна знайти вихід, не беручи гріха на душеньку. Бо деколи чим болючіше нам є, тим глибшими ми стаємо, тим більше можемо відчути інших. З чистою совістю перейшовши через пекло, чуємося наче на небі. Світ стає яскравішим. А Яків власноруч втопив своє серце в болоті, тому й ганялися за ним все життя примари його промахів. Безліч зрад, подвійність душ, виправдовування перед самим собою власних злочинів, небажання опиратися своїм слабкостям. Всі ці вади прекрасно змальовані і сприймаються як застереження від подібних життєвальних помилок. Ставлення до жінок в цьому творі своєрідне. Мені таке зовсім не імпонувало. Вживання діалектної мови робить цей роман дещо особливим, додає йому колоритної родзинки. Сподобалися небанальні описи природи очима Якова. Поціновувачам ностальгійно-затишних словесних картин це припаде до душі.

Я очень люблю художественные произведения, в которых через призму судьбы одного человека, автор показывает историю страны определенного периода. И роман современного украинского классика Владимира Лиса «Столетия Якова» - именно такая книга. Она повествует о сначала молодом, потом зрелом и, наконец, очень пожилом человеке по имени Яков, о чем несложно догадаться благодаря названию произведения. Он родился и живет в небольшом селе на Полесье и испытывает на себе все события и тяготы двадцатого века. Интересно, что в романе «Столетия Якова» две сюжетных линии: одна из них описывает современность, а вторая является исторической. На протяжении современной линии Якову почти сто лет, но несмотря на солидный возраст, этот человек готов помочь ближнему, который в этом нуждается. Когда на его пороге появляется юная девушка-наркоманка, он не только решает приютить ее, но и решает проблемы, которые стоят для нее ребром. Владимиру Лису удалось написать произведение, которое уже вошло в историю украинской литературы и стало нашей современной классикой.

По истине качественная современная украинская литература. Автор безусловно донёс атмосферу царящую в Украине в прошлом веке. Книга - путеводитель по жизни главного героя Якова Меха и от части украинского народа тех времён. Начиная читать это произведение, показалось что я не найду в нём ничего впечатляющего, очередная история любви. Но со взрослением Якова, интерес к сюжету возрастал как снежный ком. Больше всего потрясли эпизоды войны, особенно, когда молодых людей, беспощадно пускали в расход разминовывая минные поля - "Содом і Гоморра тилько де ж грішники?" Роман с очень насыщенным сюжетом, рекомендую к прочтению! И не стоит забывать о том, как быстро пролетает время, и столетие жизни можно разместить на страницах небольшой книги.