Дія роману, лауреата відомих премій, "Син начальника сиріт" Адама Джонсона розгортається в найзакритішій країні історії та й сучасності - Північній Кореї. Країна сповнена страху та секретів, а також фанатичним захопленням політичними керівниками корейського режиму. Країна цілком закрита, а роман частково може надати реальну інформацію про життя простих людей та корейське суспільство. Автор побував у Кореї, тому роман фактично може вважатися достовірним. У центрі роману маленький хлопчик, а потім вже дорослий чоловік. Він син начальника трудового табору для сиріт і з дитинства виростає серед суворих правил. Впродовж роману перед нами розгортається карколомна історія головного героя, сповнена небезпекою та пригодами. Книга нагадує суцільний сюрреалізм, вона важка, досить грунтовна. Сюжет розгортається дуже повільно, але приблизно з середини стає дуже цікавим та динамічним. З роману читач дізнається багато інформації про життя людей в Північній Кореї. Оформлення книги досить якісне. Палітурка цікава, сторінки кремового кольору, папір цупкий. Рекомендую тим читачам, які хочуть більше дізнатися про таємне життя Північної Кореї.

Ми чули розповіді про СРСР від своїх батьків, вчили на уроках історії країни з тоталітарним режимом, але навряд чи могли відчути увесь той жах і морок, який крився за політичними і громадянськими гаслами. Ця книжка відкриває очі на страшну правду. Розповідь про хлопця, який ріс і виховувався у північнокорейському сиротинці, який близько до серця сприймає слово "сирота", бо сам не є таким, тому що його батько начальник того сиротинця, в якому існує його син та інші сироти. Потрапивши до армії, його навчають пересуватись по темним тунелям і викрадати людей з Південної Кореї, Японії та інших країн, для втіхи так званої "еліти". КНДР - це країна, де люди є для того, аби гарувати на державу. У них немає можливості кудись поїхати відпочити, придбати якусь річ додому та інших елементарних привілеїв, бо держава вже "подумала за них" і видає їм усе необхідне по талонам: талони на крупи для каш, талони на на жінок... Красивих дівчат забирають до столиці, аби вони стали офіціантками, в найкращому випадку. Ось, наприклад, роздуми головного героя, Чона До, коли він спілкується з американкою: "І як їй пояснити нашу країну? Як пояснити, що випливти за її межі у Японське море - це свобода?...Як пояснити, що вогняна вода, яку вони робили з рису, пригорілого на дні казана, смакувала солодше за будь-який техаський лимонад?" Табори праці, шлюби за вказівкою, час самокритики, гучномовці... Таке життя для нас здається гіршим за все. Що взагалі можна казати, коли фургон для морозива відправляє дітей до таборів?! Коли матері кажуть дітям, що консервовані персики найсмачніші на світі, щоб вони не ходили по морозиво?... Дуже велике враження, дуже глибоке. Зло в найчистішому вигляді.