Рецензії «Гендерсон, повелитель дощу»

Середня оцінка
1
  • 5
    1
  • 4
    1
  • 3
    0
  • 2
    0
  • 1
    0
Кращі рецензії
Написати свою рецензію
  • Той що загубився.
    Ігор Банах, 24 березня 2017 р.
    Рецензія корисна?
    Почуття самотності... Переслідує кожного з нас. Усім хочеться тікати від неї, але вона все ближче та ближче! Поїдаючи кожну людську істоту на цій сірій планеті, з барвами смутку та дорогою до небуття.

    А хіба ж ми бачимо красу, що нас оточує? Ось подивіться, як зараз падає сніг, як рипотить він під нашими ногами... Як же ж красиво виглядає вулиця, на якій світить остання лампа, яку колись хтось побудував! Вона ж прекрасна! Останнє місце, у темноті, де залишився єдиний малесенький клаптик світла, яке дає надію. На що?

    А також уявіть літо, як сонце огортає ваше ніжно, обличчя. Кожну зелену травичку, яка пробивається скрізь давно затоптану землю. А ще ж кожну ніч, яка нам дарує тисячі зірок та нескінченність.
    "Ми не бачимо краси Того, до чого звикли повсякденно", "Ми руйнівники всього, що нас оточує". Та й самих себе...

    Відчуття свободи, яку ми так не отримаємо. У нас живе той смуток, який вітається кожного ранку з нами, як колега по роботі, та самотність, яка є найнікчемнішою шльондрою, якої ви хочете позбутись, але ж знаєте як. "Потворна шльондра, яка знає про вас все, ніколи не відпустить тих, хто хоч раз із нею согрішив". Я мушу написати початок цієї книги сюди. Я зобов'язаний це зробити! Тому й пишу це зараз...

    "Що примусило мене податися в мандри по Африці? Я не зміг би пояснити це отак відразу. Жилося мені все тяжче, тяжче й тяжче, і по якомусь часі я почував себе в цілковитій безвиході"

    Якщо не у кожного було таке відчуття, тоді згодом воно до вас завітає! Будьте певні... Воно таки завітає.
    Ну що ж, пора й показатись йому.

    Юджин Гендерсон, спадкоємець 3-х мільйонів доларів, волоцюга, алкоголік. Хороше поєднання, еге ж? Він був пацюком, який мандрував брудними стоками — там, де його калічили, топили у брудній смердючій стічній воді.. Але й він був з тих пацюків, які боляче кусали у відповідь.
    Проживши ціле життя до своїх п'ятдесяти п'яти, він запитав: "Хто я? Чорт забирай!!! Хто ж я?!" Прозріння, яке настирливо ввірвалося у його життя.. Просто вибило його з колії! П'ятдесят п'ять... "А я прожив це життя намарно!
    Юджине, хіба не пізно зараз шкодувати про те, що вже в скалки було розбито?"
    Прозріння? Так, саме прозріння. Приходить до нас у той час, коли вже ми бачимо. Всі виходи вже завалені тоннами помилок, а ти стоїш такий. У темній кімнаті... Та думаєш.

    Якщо це останній шанс, чи ж не варто попросити у своєї душі прощення. Та дати їй шанс віднайти себе, там, де вже згоріла та вся травичка, де зорі осипались градом валунів, а сніжинки, які кружляли так повільно, тепер розсікають тобі обличчя, наче море ножів. А лампа, яка світила як остання надія! Просто згасла, вона ж, бідненька, втомилась очікувати, що тією надією хтось зможе скористатися.

    Так! Надія є! Знаєте, як казав Ісус: "Хто з нас безгрішний? Киньте камінь у мене". Так, Юджине! Ще не пізно подарувати твоїй душі спокій навіки...
    Він зробив крок! Крок до життя, крок до самого себе, крок до вільної душі.
    Візьму нахабство знову ж повернутися до першої сторінки. Юджин має дещо важливе сказати! Тож слухайте:

    "Згадуючи, як велося мені в ті дні, коли я купив квитка, я не бачу там жодного просвітку. Життя притисло мене так, що я почав задихатися. Все мов завертілося в несосвітенній круговерті; мої батьки, мої дружини, мої дівчата, мої діти, моя ферма, мої домашні тварини, мої звички, мої гроші, мої музичні уроки, мої пиятики, мої забобони, моя брутальність, мої зуби, моє обличчя, моя душа! О, залиште мене самого! Але як можуть вони залишити мене самого? Адже вони належать мені, вони мої. І вони облягли мене зусібіч. Навкруг мене утворився хаос. "

    Юджине? Правда ж, відпускати все те, що було, тяжко до безтями? Але як казав якийсь розумний чоловік: "Щоб знайти себе, треба вміти відпускати".
    Відпусти Юджине! Лети! Не оглядайся! Там вже нічого дивитись! Лети! Та він полетів.

    Африка. Пекуче сонце, одвічний пекельний вогонь цього континенту. Дике плем'я, у яке натрапив Юджин, було вільне, наче птах... Який мандрує небокраєм. Вони мали те, чого не маємо ми. У них були крила! Щоб високо літати, ніколи не падаючи.
    Вождь прийняв його — побитого життям, та з темною душею.
    Ну що ж, Юджине, твій шлях — тільки початок. Для нового життя, у новому всесвіті власного буття.

    Пи Си. Ну що ж, надалі я вам не буду розказувати, що ж чекає Юджина, який його шлях? Але повірте, він ще буде довгим!

    "Хто відпускати уміє, той себе знайде в небутті", "Не повертайся туди, де тебе не чекають ", "Цінуй людей, які зараз з тобою — їх може не стати".
    На цьому я й закінчу.
    Залишити коментар