Скажу честно, долгое время у меня было отношение к Люко Дашвар довольно скептическое. Я думала, что она пишет однотипные романчики для девочек и не воспринимала ее серьезно. А потом однажды я все-таки решила проверить свою догадку и из любопытства купила книгу "Рай.Центр". И она мне внезапно понравилась. Мне даже стало приятно, что у современной украинской литературы есть такая писательница. Сюжетные линии переплетаются самым внезапным образом с кучей вариантов. Тут и любовь, и самоубийцы, и политика, и юношеские надежды на будущее, и... духи казаков, погибших много лет назад. Все это сначала как-то странно смотрится, но постепенно каждый пазл становится на свое место и в конце печально понимаешь общую картину. Лишних персонажей нет, у каждого своя важная лепта в общей картине. Некоторые сюжетные ходы действительно смотрятся как типичные для девчачих романов, но это все окупается прекрасным стилем писательницы. Яркие образы и такие свежие, незатертые мысли. В общем, от чтения получаешь одно наслаждение. Теперь могу с уверенностью сказать, что любые литературные предубеждения надо проверять, иначе можно упустить из виду что-то стоящее и важное.

«Дрязь – вода зі склом на підлогу. Кров змила. Чисто стало. На мокрому паркеті мертві рибки упереміж зі склом видавалися екзотичними прикрасами. У кожної справи своя естетика. Естетика цього твору у невеликій квартирці з космосом «на трьох», туалетній воді «Chic for men», любові до київського Динамо, ненависті до метросексуалів та розмовах про кохання... Естетика у запитанні, на яке апріорі не може відповісти «другорядний» герой роману. Він приїздить у столицю, аби домогтися справедливості, а, врешті-решт, отримує на горіхи так, що і про побачене самогубство забуває... Все дуже переплутане між собою: стежки, герої, ангели, самогубці, коханці, батьки... І лише в останніх сторінка книги криється справжня ідея книги. Кінець дивний, проте логічний. Досить влучно і зовсім непомітно фокус переміщено із головної героїні на територію. Така собі гра для дорослих. «Райцентр» називається. Правила прості: кидаємо якнайшвидше одне одному. Головне - забуваємо про його жителів, кляту лікарню з її світлом та помираючих хворих. Як на мене, занадто дивна книга. Вимучувала її цілий місяць, хоча інші твори автора читаються за одну-однісіньку ніч! • «Смерть – не вихід. Вхід.» • «Мене без любові немає... Нащо мені голий секс, коли мене там не буде...»

Класна книга! Мені подобається! Хоча, коли брала її до рук, навіть не знала, на що очікувати від цієї книги, бо тільки знайомилася з авторкою. Раніше щось таке чула про Люко Дашвар, сучасну українську письменницю. Але відгуки були дуже різні: від цілковитого захвату до повного розчарування. Так і продовжувала сумніватися, чи варто витрачати свій вільний час і гроші на щось таке неоднозначне. Та якось подруга запропонувала почитати цю книгу, зауваживши, що вона їй сподобалася. Мені цей твір Люко Дашвар теж сподобався, по-перше, своєю гарною мовою, неповторними порівняннями і блискучими метафорами; по-друге, оригінальними характерами та долями головних героїв; по-третє, незвичайним поєднанням містики, що тісно переплітається з історією України, зі звичайнісінькими буднями лінькуватих студентів; по-четверте, темою дружби та кохання, яке, на превеликий жаль, не завжди буває явним та щасливим. Я із задоволенням прочитаю другу і третю книги цієї серії, бо дуже вже цікаво, як склалися в подальшому долі Макса, Макара та Гоцика. На мою думку, ця сучасна книга прийдеться до душі насамперед студентам, молоді.