Чудова книга Роберта Джеймса Воллера «Мости округу Медісона» розповідає легку та душевну історію про кохання. Взагалі цей роман називають ледь не найкращою книгою про кохання двадцятого століття, історію якої навіть екранізували. В центрі сюжету показані не прості стосунки, до яких всі ми звикли. Вона італійка, яка після війни вийшла заміж за американця, живе на фермі в замкнутому світі з двома дітьми. Їй за сорок. Він фотохудожник вільного польоту. Одного дня доля їм допомагає зустрітися. Зустріч була роковою, адже визначила весь сюжет. Книга невелика за об’ємом і написана з дуже якісним мінімалізмом. Не описуючи подробиці, автор змушує читача увімкнути своє уявлення та пофантазувати над рештою подробиць. У романі немає жодного зайвого слова, книга легка та прозора і це є найкращим свідченням майстерності автора. Головний герой тут зображений дуже сильним та мудрим, він шляхетний та мужній та навіть пише вірші. Гарна історія для душі про двох сильних людей. У романі незвичне, несподіване завершення. Оформлення книги просте, переклад якісний. Рекомендую!

"Наче двоє самотніх птахів, що з волі небес перелітають безмежні прерії, ці всі прожиті роки ми рухалися назустріч одне одному" Я не люблю романів в про кохання. Занадто багато перечитала їх в підлітковому віці та і не вірю про можливість саме таких почуттів, які описуються в більшості любовних книжечок. От і "Мости" брала до рук, будучи скептично настроєною. Фільм я не дивилася і про сюжет практично нічого не знала. Але при всій своїй простоті книга мене зачарувала. І я довго думала чим саме, бо ж нічого революційно нового в ній не відбувається. Мабуть справа в тому, що вона написана чоловіком - представником тієї частини людського роду, яка вже з самого початку вважається більш емоційно холодною та типу не спроможною на сильні та глибокі почуття. Точніше "лібо мужик могуч, вонюч і бруталєн, лібо тряпка і тюфяк". От тільки у Воллера чоловік - герой зовсім інакший. Чесно - я закохалася в Роберта Кінкейда. Він - останній з ковбоїв, людей вільних духом, та тих, що шукають собі пару саме по духу. "Є певна порода чоловіків, які помару вимирає, - пояснив він. - Або от -от вимре. Світ стає дедалі впорядкованішим. Аж надто впорядкованим для таких, як я." "Ось чому я тут, на цій планеті, у цей час, Франческо. Не за тим, щоб мандрувати чи творити картини, а щоб кохати тебе" "Його плем*я було приречене на загибель." Це неймовірна історія кохання, але також і обов*язку. "Я кохаю тебе так сильно, що не можу бодай у чомусь тебе обмежити." Франческа і Роберт зустрілися в зрілому періоді свого життя. У нього за плечима короткий шлюб, куриво доріг, мільйони фото та жодної рідної душі, у неї міцний шлюб, хороший, але зайнятий лише своїми справами чоловік, діти та життя дружини фермера. Їх стосунки - ніби короткий спалах, шлях зірки, що падає з неба найтемнішої ночі і попіл від якої буде зберігатися все життя. Це кохання, якого, мабуть, шукаємо ми всі. Хоча б на 4 дні...

Прочитавши дві третини роману, я так і не розуміла, чому ж він "стартував із 7-мільйонним накладом і понад 90 тижнів очолював топ бестселерів поважних американських і європейських видань" Просвітління прийшло в кінці. Так, це направду має бути особливе почуття, адже лише таке можна пронести крізь життя, не розхлюпавши ні краплинки почуттів, спогадів та страхів.. Самі собою виринули з пам'яті слова Сосюри: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Я не можу історію Франчески та Роберта якось класифікувати. Вона не підпадає ні під щасливе, ні під нещасне кохання. Їхня любов виокремлена, багатогранна, повноцінна навіть і одначасно ніби картинка, з якої зникло надто багато пазлів. І тим не менше, я не можу сказати, що книга мені дуже сподобалася. Для мене вона була негармонійно скомпонована, невдало перекладений і дратівливо оформлений текст на сторінках - терпіти не можу вирівнювання по одному краю!