Ще один твір від майстра історичного роману В. Шкляра. Книга написана приблизно в такому ж стилі, що і "Чорний Ворон" цього автора. Тільки тут основною дійовою особою виступає молода дівчина, яка після смерті своїх старших братів змогла організувати навколо себе потужний збройний загін. Маруся являє собою яскравого представника молодої крові, який може перебороти неймовірні, як на наш час, труднощі як фізичні, так і моральні. Та не просто перебороти і змиритись, а стати наперекір долі і доводити своїм ворогам, що зламати український характер неможливо. До того ж ворог не один. З трьох боків здійснюється тиск. Причому цей тиск творять не якісь бандити з великого дороги, а добре організовані армії. В тому числі і регулярні частини, що мають практично невичерпні людські та технічні ресурси. Лише одне ім'я молодої тендітної дівчини наводить жах на досвідчених ворожих воєначальників. Ну може й не жах, але змушує рахуватися з нею, зважати на неї та її загін. Можливо, образ Марусі уособлює молоду, але відважну і незламну державу, представником якої вона є

Ну, по-перше, ніяка вона не Маруся, а Олександра. І ніяка вона не сільська дівка (як ви, було, подумали), а справжня козацька отаманша. Емоції від цього твору просто неймовірні. Якщо чесно, інколи настільки нею зачитувалася, що не відповідала на телефонні виклики та навіть від кави відмовлялася. Ні, серйозно, книга дійсно дуже цікава! Я ніколи не сприймала книжки про українську історію. Вона завжди була або безсоромно нудна, або зовсім «пере» у наших письменників. Проте Василь Шкляр зміг стримати націоналізм і показати війну абсолютно справжньою та щирою. У творі описаний період 1917-1920 рр., коли галичани та повстанські війська об’єднувалися проти спільних ворогів: більшовиків (червоних), царської армії (білих), поляків та ще одного ворога, якого, на жаль, так і не змогли здолати... Тут є і кохання, і дружба, і неймовірна відвага. Здається, що так, як воювали наші козаки, не воював ніхто! • «Юхим Горошко, тримаючись за стремено, біг босий, але ніхто не бачив, як миготять його тверді порепані п’яти.» • «Втрати в боротьбі завжди будуть меншими за ті, яких ми зазнаємо в покорі...» Саме через помірну національність у читача виникає бажання читати й читати – бо правда. Спочатку історія здаватиметься трохи затягнутою, проте через сотню? сторінок стає дійсно цікаво, та й до історичних фактів звикаєш із часом. В цілому, усі сюжетні лінії дуже добре пропрацьовані, а, отже, п’ятирічна праця Шкляра точно не була марною!

Якщо запитати пересічного українця, що він знає про визвольні змагання українців початку минулого століття, то виявиться що крім Грушевського, Петлюри та Махна навряд чи хтось згадає щось більше. Ця сторінка нашої історії поки що мало досліджена фахівцями, а про художню літературу і взагалі не йде мова. В сучасній українській літературі цю прогалину вирішив заповнити Василь Шкляр. «Маруся» - історія реальної отаманші Олександри (Марусі) Соколовської та її сім’ї. В книзі описуються події української історії 20-х років ХХ століття. Коли боротьба за Україну точилася між декількома арміями: Симона Петлюри, західної України, Денікіна, більшовиків. Це книга про героїзм у боротьбі за рідний край, від якого водночас віє безнадією: відсутність єдності, розрізненість українських сил, зрада на кожному кроці… Можливо саме так автор намагається показати сучасникам, що здобути власну державу можна лише об’єднавши спільно зусилля направлені на перемогу. Інакше – вся справа є марною. Книга читається легко, і по-суті є ідеологічним твором для виховання патріотизму нашої молоді.