В цій книзі Джоді Піколт підіймає тему расизму, яка й досі дуже актуальна. Головна героїня цього твору - чорношкіра жінка. Вона з самого дитинства бачила, як люди ділять одне одного, в тому числі і по кольору шкіри. Вона намагається не помічати деякі недоречні коментарі, несвідомі рухи інших, коли вона комусь допомагає, але одна трагедія у лікарні із немовлям за одну мить змінює життя. Вона вмить із поважної медсестри перетворюється на злочинницю. Але чи така велика її помилка, як це хочуть показати ненависники чорношкірих. Ця книга не для розваги. Місцями навіть важко читати про описані події. Мені сподобалося, що автор веде розповідь відразу від декількох героїв. І ми маємо змогу побачити світ очима білого чоловіка, який хоче засудити Рут, а також ми бачимо, який світогляд має Рут, чорношкіра медсестра, яка все життя намагалася бути такою як інші. Знову Джоді Піколт приводить своїх героїв до залу суду. Ця книга дозволяє розширити рамки сприйняття світу і показує, що не варто відводити погляд, обходити людину чи засуджувати її тільки через те, що вона чимось відрізняється від більшості людей.

"Малі великі справи" - це історія єдиної медсестри-афроамериканки пологового відділення. Це історія жінки, яка не зважаючи на свій колір шкіри, змогла оплачувати житло в "білому", благополучному районі. Це історія вдови-одиначки, яка дала своєму сину гарну освіту і виховання. Це історія про жінку, яка намагалася "сховати" чорний колір своєї шкіри і крок за кроком виборювала місце у світі білих для себе та своєї дитини. Їй це вдавалося, доки одного дня не трапилася трагедія. На її зміні помирає дитина батьків-расистів... З цього моменту все життя іде шкереберть: відсторонення від роботи, проблеми з житлом, з сином, з фінансами, плюс до всього ще й громадський захисник, який представляє її інтереси в суді - біла жінка. Читаючи цю книгу, я, мабуть, вперше задумалася до кого б швидше звернулася за допомогою, якби побачила білу і чорну жінку, біля кого б сіла в маршрутці, кого б з них першою запідозрила у крадіжці? Чи обрала б дитині темношкіру ляльку? Чи купила б книгу з зображенням людей іншої раси? Можна скільки завгодно відповідати, що це не важливо, але чи буде це правдою? Ситуація в Америці та й усьому світі стрімко змінюється, люди легко мігрують і вже мало кого здивуєш міжнаціональними чи міжрасовими школами, громадськими закладами, шлюбами, але все-одно ще є куди прагнути. Здавалось би, усі люди рівні, але дехто таки рівніший...

Роман "Великі маленькі справи" Джоді Піколт від "КМ-букс" став для мене справжньою знахідкою і відкриттям. Я очікувала, що це буде хороша сучасна проза, але що вона зачепить мене "за живе" аж настільки, - я не сподівалася. Ніколи не читала нічого з творчості цієї авторки, але читала безліч позитивних відгуків. Тому коли побачила український переклад та ще й такому чудовому оформленні - довго не вагалася. І дуже рада, що прочитала цю книгу і знайшла собі ще одну улюблену письменницю (це я авансом стверджую). Коли родина расистів забороняє темношкірій підходити до їхньої новонародженої і хворої дитини, а з дитиною відбувається щось не те, до того ж єдиною, хто є поблизу в цей момент, є та сама темношкіра медсестра. Як би ви вчинили на її місці? Переступили через заборону батьків і надали необхідну допомогу чи стояли б і споглядали, порушивши клятву Гіпократа? Складний вибір, неоднозначна ситуація. Дуже багато про що ця книга змушує замислитися. В її основі - проблема расизм - неприйняття, ненависті, дискримінації людей за кольором шкіри. Расизм - це те, чого ми набуваємо в процесі життя в суспільстві. І, на превеликий жаль, навіть ті, хто не вважають себе упередженими, все одно можуть проявляти расизм на певному рівні, навіть неусвідомлено. Саме на такі роздуми мене наштовхнуло прочитання цієї книги.