Через мільйон років на Галапагосі ніхто й не згадає про переваги “великого мозку”, бо людства як такого вже давно не буде. Та чи настільки ці переваги взагалі потрібні зараз або будь-коли, чи не створюють вони більше проблем, ніж їх вирішують? Дещо схоже питання — чи є наш розум вершиною розвитку — розглядає Пітера Воттс у своїй книжці “Blindsight”, й хоч вона теж написана в жанрі наукової фантастики, спільного між ними більше нічого немає. Тема загалом складна, цікава та, мабуть, завжди буде актуальною. В цьому романі Курт Воннеґут у властивій йому сатиричній манері розповідає про людей, що випадково мають стати прабатьками нового виду. Ми знайомимося з ними в останній їх день серед “цивілізованого” світу, але ще будемо пробиратись через сторінки і сторінки флешбеків про події, що привели їх до цієї історичної для нашої цивілізації дати, в який вони візьмуть курс на архіпелаг. Це радше книга про історію, а не про героїв, й ця історія мені не прям щоб зайшла. До стилю автора ще треба призвичаїтися, чого може й не вийти протягом всього роману, але я добряче посміявся, тому мені загалом сподобалося. Однак буквально все було таким дивним, що брови тільки й встигали міняти позицію: здивування, спантеличення, концентрація і так далі. Це непогана книга, і я ще повернусь до Воннеґута (у якого інші роботи оцінені вище, тому сподіваюсь на краще), але читати її важче, ніж може здатись на перший погляд. Лиш слово “дивна” стійко викарбувалось у свідомості, тому важко розписати про неї багато.

Если вы все еще не знакомы с Воннегутом и Видавництвом 21 - эта книга не то, с чего стоит начать, но начать нужно абсолютно обязательно. Немного об издании - твердая обложка с очень классным оформлением снаружи и внутри - это однозначные плюсы этой книги, бонусом здесь приятный, но немного растянутый шрифт и плотная, но неприятная шершавая газетная бумага. Однако же, за такие деньги и такое оформление грех жаловаться. Большим плюсом идет хороший перевод, что бывает не всегда с украиноязычными книгами, но конкретно это издательство никогда такими огрехами не страдает и переводы делает прекрасно - а это 90% успеха. Далее сама книга и Воннегут. Здесь все неоднозначно и прекрасно одновременно. Для начала стоит понимать, что Воннегута сложно назвать массовым писателем - его фирменное нелинейное построение сюжета с включением абсурдных вставок может выбить из колеи, если с нелинейностью и умелым абсурдом вы не знакомы. Более того, у самого Воннегута есть более доступная и понятная такому "среднему" читателю "Бойня номер 5" - знакомиться с Воннегутом стоит с нее. Если уж "Бойня" вам понравиться, вы скорее всего сразу станете адептом клуба любителей Воннегута и по достоинству оцените эту книгу. Здесь сплетается абсурд и реализм, юмор и драма, фантастика, антиутопия, триллер, комедия - и все это настолько выверено, уместно и хорошо написано, что чтением по-настоящему наслаждаешься. Однако, тут важно оговориться, что если вы не понимаете и не принимаете модернистскую, постмодернистскую, абсурдную и подобные виды литературы, - не стоит браться за эту книгу. Это не простая линейная история, с понятным сюжетом и героями - это скорее игра с установками и ценностями читателя, выход за рамки привычного, издевка над современным автору миром. И это прекрасно, хочу Вам сказать, для читателя искушенного - это чтение, которое приносит большое удовольствие.

Це щось інше. Ґалапаґос стала для мене першою книгою від Курта Воннеґута і вона однозначно виділяється з поміж прочитаного мною до. Цікавий стиль написання, де автор перестрибує в подіях та в описі персонажів. Проста мова, що читається легко та має досить філософський підтекст та сарказм. Чудернацьке почуття чорного гумору, сатира мені дуже близьке. Особливо сподобалось, як він виділяє персонажів, котрі помруть до заходу сонця зірочкою* Абсурдність дій людства по відношенню до всього. Думки та дії, котрі руйнують все навколо. Автор розповість свою версію через мільйон та п'ять років, що нас чекатиме. Однозначно прочитаю ще щось з його творчості, але вже більш рекомендоване іншими читачами, до прикладу Бойня номер п'ять, але прийдеться шукати в букиністиці. Ґалапаґос для мене книга, котра стала цікавою, але без ефекту захоплення. Хочу відзначити якість книги, у котрої приємні щільні листи, чудова верстка та оформлення книги. Серія книг Курта Воннегута буде чудово виглядати разом на книжковій полиці. Вже хочу її поповнити!