Тематика видання

Еволюція, природний добір, генетика, креаціонізм.

Про книгу

Ця книга – розгорнута й аргументована відповідь прихильникам теорії «розумного задуму» і незаперечне алібі для дарвінівської теорії еволюції. Жвавість, пристрасність, переконливість і доступність авторського викладу миттєво зробили книгу бестселером у рейтингу інтернет-гіганта «Amazon».

Для кого книга

Для широкого кола читачів, усіх, хто цікавиться сучасною наукою.

Чому ця книга

У традиційному для американських університетів «живому стилі» викладу матеріалу автор подає головні докази еволюції. Крім наукових предметів, Джеррі Койн викладає своїм студентам ще й стилістику наукових виступів і письма. Койн переконує: тим, хто виступає проти дарвінізму винятково з міркувань віри, не вистачить жодних доказів, бо їхня віра не спирається на розум. Однак для багатьох тих, хто має сумніви або приймає теорію еволюції, але не знає, як обґрунтовувати свою позицію, ця книжка пропонує стисле узагальнення основних підстав, на яких сучасна наука визнає теорію еволюції правдивою. Автор пропонує свою працю читачам з надією, що багато людей поділяють його зачудування самою тільки пояснювальною силою Дарвінової теорії еволюції й готові без страху поглянути на її висновки.

Про автора

Джеррі Койн (англ. Jerry Coyne; 1949 р.н.) – американський генетик, випускник Гарвардського університету, професор факультету біології та еволюції Чиказького університету, автор понад 240 наукових праць і статей у таких знаних виданнях, як Nature, Science, USA Today і Forbes. Наукові інтереси Джеррі Койна переважно зосереджені на видоутворенні, екологічній та еволюційній генетиці.

Цитати

Кілька років тому група бізнесменів із багатого передмістя Чикаґо попросила мене прочитати лекцію про теорію еволюції та її розходження з ученням про розумний задум. Віддаючи їм належне, маю визнати, що вони виявилися достатньо інтелектуально допитливими, бо захотіли більше дізнатися про гадану «полеміку». Я виклав докази еволюції, а потім пояснив, чому теза про розумний задум – це релігійне, а не наукове пояснення життя. Після лекції один зі слухачів підійшов до мене і сказав: «Я вважаю ваші докази теорії еволюції дуже переконливими, але все-таки не вірю в це». Ці слова схоплюють суть змішаних почуттів, що їх у багатьох людей викликає еволюційна біологія. Докази переконливі, але їх не переконали. Як так може бути? Інші галузі науки не потерпають від таких проблем. Ми не сумніваємося в існуванні електронів або чорних дір попри те, що ці явища значно більше відірвані від нашого повсякденного досвіду, ніж еволюція. Адже ми можемо побачити викопні рештки в найближчому природничому музеї, а про те, що бактерії та віруси розвивають стійкість до ліків, ми постійно читаємо в новинах. То в чому ж проблема з еволюцією?

***

… хоч повноцінне визнання значущості теорії еволюції вимагає докорінних змін у світогляді, воно не обов’язково веде до тих страшних наслідків, що їх завжди малюють креаціоністи, намагаючись відлякати людей від дарвінізму. Визнання правдивості теорії еволюції не обов’язково зробить із вас безнадійного нігіліста чи позбавить ваше життя мети й смислу. Воно не зробить вас аморальним і не вселить думок Сталіна чи Гітлера. Так само ця теорія не обов’язково призведе до атеїзму, адже освічена релігія завжди знаходила способи засвоїти досягнення науки. Насправді ця теорія збагачує і поглиблює наше розуміння живого світу та нашого місця в ньому.

***

У Сполученому Королівстві в 2006 році «BBC» провела опитування 2 тисяч респондентів, яких попрохали описати свої погляди на те, як виникло й розвивалося життя. Хоч 48% стали на бік еволюціоністських поглядів, 39% віддали перевагу креаціонізму або вченню про розумний задум, а ще 13% не визначилися. Понад 40% респондентів вважали, що з креаціонізмом або вченням про розумний задум слід знайомити учнів на уроках біології. Це вже не надто відрізняється від американської статистики. В деяких школах Сполученого Королівства вчення про розумний задум таки подається як альтернатива теорії еволюції, тоді як у США така практика заборонена законом.

***

Гени діють так, наче вони є егоїстичними молекулами: ті, які мають кращі адаптації, діють так, наче витісняють інші гени в боротьбі за майбутнє існування. Безперечно, егоїстичні гени можуть породжувати егоїстичну поведінку. Проте існує також об’ємна наукова література про те, як еволюція віддає перевагу генам, котрі ведуть до співпраці, альтруїзму і навіть моральності. Тож наші пращури, мабуть, не були звірами в усьому. Мало того, джунглі – з усім їхнім розмаїттям тварин, багато з яких живуть досить складними кооперативними громадами – аж ніяк не є настільки беззаконними, як натякає відома приказка.