Рецензии «І знов я влізаю в танк...»

Средняя оценка
2
  • 5
    2
  • 4
    0
  • 3
    0
  • 2
    0
  • 1
    0
Лучшие рецензии
Написать свою рецензию
  • "І знову я влізаю в танк"
    Марія Ярмак, 1 января 2017 г.
    Рецензия полезна?
    Прізвище Забужко на палітурці - це беззаперечна ознака якості літературного творіння. Найсвіжіша добірка авторської публіцистики на тему гібридної війни "І знову я влізаю в танк" не стала виключенням.

    Вражає настільки тонко та глибоко розуміє авторка довколишню дійсність. Промовистою зокрема є хронологія публікацій. Здавалося б, ніщо ще не віщувало біди зі сходу в уявленні більшості загалу, а Оксана Стефанівна вже передчувала й плідно працювала на цільовій ділянці літературної ниви, прагнучи мінімізувати зловісні наслідки.

    Книга вражає глибиною змісту. Вчитуючись, розпочинаєш ще більше пишатися приналежністю до власного народу, який за влучним висловлюванням Оксани Забужко наразі такий нескоренний, оскільки не зазнавав "національної ганьби" та не підкоряється "праву сили"...

    Варті окремої уваги також портрети знакових для Оксани Стефанівни особистостей (видатних діячів, дисидентів), що зринають на сторінках цього видання...

    Досить цікаво ознайомитися з враженнями письменниці від стилю життя прифронтових міст (Дніпра, Харкова). Авторка сягає глибин психології містян, знайомить нас з витоками їхньої поведінки наразі. Враження від того ж Донецька датовані ще 2012-м роком, але вони мають безперечну цінність в контексті подальших незворотних сумнозвісних подій...
    Оставить комментарий
  • Назви своє ім`я...
    Інна Золотар , 7 декабря 2016 г.
    Рецензия полезна?
    Свого часу мене зачіпила лекція О.Стяжкіної "Правильна біографія", де йшлося про переформатування і про "правильний" підбір слів для власної історії, щоб вижити у Радянському Союзі.
    Але ж "правильні" слова підбирались не тільки для людей, а й для цілих країн, і хтось охоче повірив у цю нову сторі, і почав її піарити направо і наліво, а хтось написав, озвучив, вижив, і ...замовк і з "новою" біографією, і, тим паче, з небеспечно-своєю-старою...
    Україні "допомагали" підібрати слова задовго до союзу, і мовчати ми навчились. Тепер треба вчитись говорити про себе, і, що найважливіше, називати речі своїми (не завжди приємними і очікуваними) іменами.
    Ця збірка есеїв власне і є спробою назвати... І це озвучування інколи дивує, інколи провокує, а ще зустрічає шалений опір (як це було з "Будинком Булгакова-Листовничого", коли більшість нашої літературно-екскурсійної тусовки почала пристрасно захищати літературний геній Булгакова, хоча якраз на талант його ніхто й не посягав, йшлося про право власності, а літературну булгаківську спадщину п.Оксана навіть заохочувала читати, просто з "новими окулярами")... І мені б дуже хотілось, щоб всі теми - і польська ("Що з тою Польщею?" - перше питання з залу під час зустрічі з письменницею у Львові), і білоруська (досі для нас невідома, бо на північну сусідку звикли дивитись з "російськими окулярами"), і булгаківська, і, головне, - наша, українська - були темами дискусій саме на такому рівні для притомних людей на всіх медійних майданчиках!
    Ця книга про нас, про нас і Світ, про наше минуле, і наше майбутнє. В одному з відгуків на цю книгу на Goodreads вилинула думка, що в цій книзі Україна повстає як "Месія", або ж "рятівне коло" для цілого світу, і "це вже проходили інші" - так, є таке з "цетром Всесвіту", але на тлі всьо-пропальських настроів нашого інтелектуального "бомонду" і мало-оптимістичної "температури" українського інтернет-простору має бути розумна людина з широким світоглядом, яка скаже "ми виграємо цю війну", - і їй повірять, і може навіть перестануть "врівноважувати" своє бажання інколи похвалити себе і свою країну переліком всіх недоліків, негараздів і проблем. А ще маю таку надію, що після цієї книги ми перед усім для себе перестанемо бути тими "ялинками", про які Оксана Стефанівна згадувала в одному зі своїх виступів :) Читайте, думайте, і не втрачайте надію!
    Оставить комментарий