Книгу не читала, але дуже яскрава назва,дуже відповідальна назва. Я київська бомжиха у прямому сенсі цього слова( не маю ні одного метра власного житла). Хоча маю середній рівень життя в українській шкалі вимірювання: вищу освіту, музичну освіту, офіційну ЗП, двох дорослих дітей.... Напишіть про мене ,про бомжиха Київщини, та про все що було Київщині і всій Україні в часи 90 - х,зі всіма персонажами. Донбас вже не має впливу на наше життя, та хто із залишившихся так отруює моє життя ? Питання риторичне, треба тільки подивитися у дзеркало.

Ця коротка повість однозначно здивує читача неочікуваним поворотом сюжету від буденної реальності до фантастичного історичного екскурсу. Латинська під назва книжки натякає «посвяченим» на зміст глибший, ніж той, що окреслює основна назва. У книжці четверо макіївських безпритульних, які тиняються містом у пошуках їжі й тепла і вкупі намагаються вижити, несподівано для себе відкривають іншу історію України (або Украйни), власної (або іншої, невідомої) країни. Книга, написана ще у відносно благополучному 2012 році, виявилася і дечому пророчою для Донбасу, мовби пояснюючи читачу всю проблемність цієї місцевості, від самих початків її заселення. Історія цього заселення остаточно втрачена, й зберігатиметься тепер лише в пам’яті героїв книги. Що далі робити з цим таємним знанням, автор не каже, як і не дає логічного завершення сюжету. Кожен може продовжити думку на власний розсуд. Але найкраще книгу характеризує сам письменник. Хто, як не він знає всі явні й скриті сенси своєї оповіді? На думку автора, Олексія Чупи, "Бомжі Донбасу" - це поєднання цілком реальної буденної ситуації, брутальної й неприємної, з утопією в дусі Кампанели. Цей мікс примушує читача сумувати, замислюватися, робити припущення, але дає надію на краще.

Назва книги відрізняється від сюжету. Головні герої бомжі але сенс в іншому. Литопис який пересказуються, може і міфічний але всеодно корисно знати таку думку.